Прутін, ти?

Авторка перекладу: Світлана

Для тих, хто давно не виїжджав за кордон, невелике пояснення того, як зараз усе відбувається. Ще з кінця минулого року на кордоні з Польщею почали не лише перевіряти паспорти і звіряти фотографію в паспорті та його власника візуально, а й почали фотографувати і брати відбитки пальців. Але тоді ще ставили штамп у паспорт. Тепер штамп не ставлять, і якщо ваше фото і дактилокарта вже є в базі, то прикордонники просто «прокатують» паспорт з чипом у зчитувальному пристрої планшета, після чого фотографують вас для того, щоб уже не візуально визначати відповідність, а щоб машина сама звіряла фото паспорта і його власника. На цьому все. Так відбувається на залізничному та автомобільному кордоні і, можливо, так відбувається в аеропортах, якщо літак летить з-за меж ЄС. Цього я точно не знаю, бо літати доводилося лише всередині ЄС.

Наскільки можна зрозуміти, з кінця минулого року прикордонники поки лише «набивали базу», звідси – і штампи в паспортах, а з 12 червня запущено загальну систему із загальною базою даних, і тепер кожен, хто в’їжджає до Євросоюзу, неважливо з якої країни, стає прозорим для будь-яких органів усередині цього простору. З одного боку, скорочується час самого прикордонного контролю, бо наш контроль, незважаючи на більш просунуту цифровізацію всередині України, ведеться дідівськими способами. Паспорти збирають, відносять і десь обробляють, хоча все можна зробити просто за пів хвилини.

Ну, а всю цю епопею описано тільки для того, що системи розпізнавання облич дійшли до такого рівня, що стали основою безпеки величезного союзу. Таке буває лише в тому випадку, коли система вже визріла і їй можна довірити найважливіші аспекти життя, пов’язані з безпекою. Очевидно, що в цьому випадку використовується те, що працює надійно та стійко, а взагалі є ще більш просунуті інструменти розпізнавання облич. Просто запам’ятаймо цей момент.

Десь із місяць тому мені довелося помацати межі систем штучного інтелекту від трьох всесвітньо відомих компаній, і я дійшов висновку про те, що з прикладними питаннями вони справляються добре і навіть відмінно. Але там, де справа стосується якихось гуманітарних питань і особливо – контекстів, системи дуже швидко «пливуть» і часом починають видавати настільки дику нісенітницю, що вкотре розумієш, що саме таке використання ШІ не просто марне, а й небезпечне. Одне з запитань, яке підвісило всі системи, стосувалося двійників прутіна. Жодна з систем не дала позитивної відповіді на запитання про наявність двійників, і, природно, подальші міркування про їх класифікацію або місця появи втратили сенс.

Але ось що цікаво: прямої та твердої відповіді на ці запитання досі немає. У зв’язку з цим виникає запитання: чому так? Адже, як було сказано вище, системи розпізнавання облич працюють уже настільки надійно і забезпечені такими інструментами, що прожени через них два зображення царя – вони безумовно і чітко дадуть відповідь на запитання, чи той прутін править зараз курником, що приймав владу у Єльцина, чи це вже інший товариш. І далі – за списком.

Маю дуже великі сумніви в тому, що тій самій європейській системі не згодовували фотографій прутина в різні роки його правління і що з цього приводу немає офіційних висновків. І тут уже не пройдуть аргументи на кшталт «машина може помилитися», бо вона вже працює на кордоні, і наскільки можна зрозуміти, працює безпомилково, тому що під час перетину кордону не було жодного інциденту зі збоєм упізнання. Ба більше, польські прикордонники вже не вдивляються в обличчя тих, хто перетинає кордон, і видно, що вони повністю поклалися на машину, на відміну від наших, які досі тримають паспорт і кажуть: «Подивіться на мене». Гадаю, що тверда відповідь на запитання про прутіна вже давно є, але з неї зробили таємницю. Причому якби відповідь була «Так, скрізь був натуральний прутін», цю відповідь уже давно б опублікували, а от іншу відповідь – треба знати, як подати. Звідси висновок: ще не знають, як і коли про це розповісти, тому й мовчать.