Автор: anti-colorados
І ось ми підходимо до того місця, яке умовно можна назвати «переломом». Адже ми собі уявляли третій етап війни дуже просто: женемо погань до кордону і намагаємося це робити так, щоб її добігло до кордону якнайменше, щоб двічі не вставати. В принципі це правильно, але, швидше за все, занадто спрощено. Насправді це завершальний етап війни, але не єдиний. Перед цим має пройти ще як мінімум два етапи для того, щоб зрештою побачити те, про що сказано вище.
На наш погляд, в окремий етап слід винести комплекс заходів, без яких не можливе все інше. Адже що ми мали до останнього часу? Противник почав наступ із різних напрямків. Ми йому відповіли, наступ захлинувся. Він почав наступ на Сході. Ми відповіли, і схоже на те, що наступ або захлинувся, або близький до цього. Принаймні, з мордору вже звучать промови про «оперативну паузу». Противник намагався розгорнути велику десантну операцію на Півдні, ми відповіли, і вона захлинулась.
Але зауважимо, щоразу ми відповідали на дії противника, який самостійно обирав те, що і як він робитиме далі, а ми знаходили якісь контрзаходи для того, щоб нейтралізувати його новації. Але для того щоб говорити про перелом ситуації, слід помінятися місцями з противником, а саме – ми повинні йому нав’язати характер бойових дій та змусити його показати те, на що він здатний у протидії. Тобто ми маємо видати йому нові умови ведення бойових дій, а вже він нехай намагається до них пристосуватися, як це робили ми.
Ось це, на наш погляду, і є точка перелому. Так, ворог ще не розгромлений і не біжить, але вже змушений діяти в новій парадигмі, де він втратив можливість диктувати правила гри. І ось упродовж останніх 10–20 днів ЗСУ показали, що тепер війна піде за їхніми правилами. Звісно, йдеться про зовсім новий спосіб ведення бойових дій, а саме – планомірне знищення бойових запасів армії противника вже не в режимі вдалого прильоту, а точної ліквідації арсеналів, нафтобаз, складів ПММ, місць концентрації техніки та особового складу в оперативному тилу противника.
Що тут важливо, ці заходи ведуться вздовж усієї лінії фронту і на щоденній, регулярній основі. Перші дні стверджувати саме це не було підстав, але після двох тижнів планомірного випалювання тилів противника це стало об’єктивною реальністю. Очевидно, що ЗСУ почали власну гру, і зовсім не так, як цього чекав противник. Він думав, що наші військові полізуть у «м’ясо», як роблять вони, і рубатимуться на передку, а не маючи такої гігантської кількості арти, це зробити неможливо, бо їм самим, з валом вогню, це вдається робити з величезними зусиллями і зовсім не в такому обсязі, як вони планували. Тому вони вважають, що наші не зможуть так атакувати, а наші вчинили інакше.
Як ми тепер бачимо, основний наголос зроблено поки не на передок, а на оперативні тили, які противник вважав безпечними і куди стягнув просто гігантські кількості заліза. Причому цей прийом не застосовувався раніше тому, що не було такої гарантованої далекобійності і, головне – такої високої точності. Противник потрапив у подвійний капкан. З одного боку, він по-іншому не вміє воювати і тому змушений формувати такі гігантські сховища, а з іншого – переважна частина того, що зазнає ударів, знаходиться на нашій території, де розташування всього для ЗСУ відоме з точністю до сантиметра. А коли з’явилася зброя, здатна працювати з цією ж точністю, то справа стала за малим – почати палити.
(Далі буде)