Автор: anti-colorados
Звідси випливає простий і цілком логічний висновок: орки самі відчули межу своїх можливостей, а головне тут те, що вони побачили максимум, доступний для піку своїх можливостей. Намагатися ще більше ущільнити свої сили у смузі наступу вже неможливо з цілої низки причин, і головна з них – логістика. Адже в такому випадку на дуже вузькій ділянці фронту спостерігатиметься просто гігантська витрата всіх видів постачання, і насамперед – боєприпасів і пального.
Адже те, що зрештою стріляє, має за собою ланцюжок поповнення боєприпасів, який веде в тил. І так – від кожного танка чи гармати, від кожної РСЗВ і так далі, тягнеться нехай і невелика, але колона, що везе снаряди, ракети і пальне. А чим більше, і головне – в одному місці, скупчується всього цього добра, тим ширшою стає логістична пуповина. І якщо немає сенсу вкладатися у знищення вантажівки зі снарядами, то коли йде нескінченний потік цих колон, то він стає цілком «жирною» ціллю.
Але тут є ще один важливий момент. Ось така гарячкова логістика, без якої просто неможливо навіть стояти на місці, не те що рухатися вперед, розкриває як місця навантаження, так і пункти боєпостачання біля лінії фронту. Простіше кажучи, таким шаленим трафіком доводиться засвічувати як арсенали, які приймають ешелони боєприпасів, так і місця їх видачі у ближньому тилу противника. А коли є можливість відстежувати ці пересування та фіксувати потрібні місця, постає питання про те, що саме сюди й мають докладатися всі зусилля нашої артилерії, бо техніка без пального та/або БК – трофей для ЗСУ або місцевих фермерів та ромів.
Але ще раз підкреслимо: від цього противнику нікуди не подітися. Це – його спадкова ознака. Тільки режим максимальної інтенсивності роботи артилерії дозволяє йому або утримувати свої позиції в обороні, або хоч якось наступати. Там, де немає цього чинника, він програє та відступає, бо наша піхота швидко переграє противника на класі.
До речі, сам противник визнає перевагу ЗСУ саме у класі, що можна хоч якось компенсувати масованою вогневою підтримкою. Щойно вони не чують роботи своєї арти і бачать наближення наших, їм робиться погано навіть у берцях, і за першої можливості вони намагаються відходити. Вони так привчені, і арта, яка замовкла, – для них дуже поганий знак. А якщо так, то гігантські арсенали та довгі колони постачання для них – неминучість. Вони нічого з цим не можуть вдіяти, бо площова робота артилерії поглинає фантастичну кількість боєприпасів.
Але якщо противник із цим нічого не зможе зробити, то в такому разі це стає його об’єктивною вразливістю, і якщо нею скористатися правильно і потрібними засобами, то це може сформувати новий, самостійний етап війни, тільки вже за нашою класифікацією. Між іншим, противник теж намагався зробити щось подібне й надати своїй військовій операції нових форм. Зокрема, він намагався організувати повітряні та морські десанти, що мало внести новації в хід бойових дій. Але в результаті ні повітряний, ні морський десанти організувати не вдалося, а особовий склад цих штурмових військ пішов воювати у вигляді мотострільців. Тож цей новий етап у виконанні противника прокис повністю.
(Далі буде)