Уперше опубліковано: 08.07.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Напевно, ми всі якось шаблонно уявляємо, як іде війна і як повинна йти в принципі. Насправді вже є поділ на її перший і другий етапи, а третій очікується дуже скоро, причому в нас свій погляд на цей етап, а у противника – свій. Це й не дивно, адже фінал війни ми бачимо одним, а противник ще від початку широкомасштабного вторгнення не приховував того, яким він бачить завершення війни. Але тут є важливе уточнення, бо він собі цю кінцівку намалював на завершення ще першого етапу – за три дні захопити Київ і за два тижні – Україну, а тепер воно йде до третього етапу. Тож спробуймо розібратися в етапах, адже вже зрозуміло, що ситуація розвивається не так, як це бачили всі.
Отже, на першому етапі противник пер з усіх боків і вважав, що в нього вистачить сил і засобів для завдання ударів з п’яти напрямків, щоб обвалити нашу оборону і закінчити все за лічені дні. Недарма ж буквально 25 числа вже пішли рапорти про те, що і ППО нашу знищено, і ВПС – теж, але потім з’ясувалося, що ЗСУ дуже вміло скористалися «багатовекторністю» їхнього бойового плану і почали поступово відкушувати щупальця цього спрута. Операція затяглася, втрати пішли в космос і противник вирішив зосередити свій наступ на вузькій ділянці фронту для того, щоб саме там розірвати нашу оборону. На тому перший етап закінчився.
Другий етап якраз і полягає в тому, щоб кинути всі сили на одну вузьку ділянку фронту і вклинитися в нашу оборону. Причому в цьому процесі ця сама ділянка зазнала кількох коректив у бік зменшення смуги прориву і, відповідно – максимального зосередження сил і засобів. Усі в курсі того, на якому напрямі це намагалися здійснити. Але вже очевидно, що головне завдання противника так і залишилося не виконаним.
Це для публіки розповідають про те, що головною метою було захопити Сєвєродонецьк і Лисичанськ, але, по суті, ці населені пункти вже перестали існувати й перетворилися на руїни, які не можуть бути призом. Вони мали б цінність у тому випадку, якби їх вдалося захопити недоторканими або з робочою інфраструктурою. Мільярдних відновлень там точно не буде, а поле щебню в степу не становить жодного практичного інтересу.
Насправді мета була одна – розірвати нашу оборону і вклинитися вглиб. В ідеальному випадку це можна було б зробити шляхом відсічення наших боєздатних сил від тилу і на цьому місці – піти у прорив, добиваючи оточене угруповання. Але нічого подібного не вийшло. З усіма тими ресурсами та зусиллями максимум, на що вистачило противника, – витіснити наші війська трохи на захід. На тому – все. Жодних проривів, жодних оточень та місячний пейзаж захопленої території.
Очевидно, що противник діяв на межі своїх можливостей, відчайдушно спалюючи буквально всі ресурси. Причому це була мінімальна смуга фронту, на яку все було кинуто, і потужніший натиск він просто не міг організувати. Власне, він показав усе, на що він здатний у сухопутній битві. І що дуже важливо, він це показав не лише нам і стороннім спостерігачам, а й собі теж. Адже він знає, яку щільність ствольної та реактивної артилерії на кілометр фронту він зміг забезпечити. Він чудово знає, скільки танків він зосередив на тій самій ділянці, і хоча ми не знаємо цих цифр, але щось нам підказує, що ці показники точно будуть безпрецедентними для 21 століття, а швидше за все, перевищили те, що було в найгарячіших битвах Другої світової війни.
(Далі буде)