Уперше опубліковано: 22.06.2023
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу : Світлана
Сьогодні – чергові роковини початку нового етапу війни для совка, про що в москві ніколи не розкажуть. Насправді 22 червня 1941 року де-юре і де-факто Третій Рейх розпочав війну проти совка, і це перевело відносини двох країн із союзницьких, якими вони були з 22 серпня 1939 року, у ворожі. Десятиліттями совок, а потім – і федерація намагалися подати все так, що до цього дня жодних союзницьких зобов’язань між країнами не було, і що найголовніше – не було спільних військових дій саме в союзницькому ключі, тому всю міць пропаганди було спрямовано на те, щоб повністю викреслити майже два роки, які передували цьому дню. Адже без цього було просто неможливо зобразити совок добрим, наївним і миролюбним, а як наслідок – показати всю безпідставність німецької агресії.
А це треба тому, що в екстремальних умовах із московсько-пітерських правителів злітають їхні маски царів або партійних бонз і проступає їхня імперська суть із риторикою, що додається до неї. Як правильно зауважив Митець, совок і нинішню федерастію можна охарактеризувати визначенням «сц*кливий нацизм», і для цього є цілком логічне обґрунтування:
Справді, почавши війну проти совка, Гітлер прямо сказав про те, що Рейху потрібен «життєвий простір», а трохи згодом, восени, у своїй промові, яку він виголосив перед військово-політичним керівництвом Рейху, він пояснив, що ось такий поспішний рух на Схід був вимушеним, бо наступ у цьому напрямку належав до далеких перспектив, але довелося прискоритися. Ми докладно і з цитатами писали про це раніше, а тут трохи розвинемо Леся і додамо, що Німеччина та її фюрер не приховували того, що вони ведуть загарбницькі війни. Вони відкрито говорили, що рухатимуться на Схід доти, доки не вийдуть на лінію ще не обумовленого кордону з майбутніми володіннями свого східного союзника – Японії.
Ба більше, там нікому на думку не спадало крутити кормою щодо назви цієї нової супердержави. Гітлер сам говорив, що він будує нову імперію, і слово «Рейх» треба було розуміти саме в цьому сенсі. Крім того, навіть державні установи чи пости мали відповідні назви – «Імперська канцелярія», «Імперський міністр» тощо. Попри всю злочинність режиму, він не намагався виглядати білим і пухнастим, і, набравши обертів, уже не потребував казус беллі для оголошення війни совку або Сполученим Штатам – Берлін відкрито вів агресивну, загарбницьку війну за нові території.
А от совок діяв інакше. Він ніколи так відкрито не позначав своїх загарбницьких, імперських цілей, а постійно розповідав про те, що або відбивав чиюсь агресію, або когось звільняв, або захищав. При цьому решту він робив навіть у страшнішому вигляді, ніж Рейх, і вже точно – набагато довше, ніж 12 років, упродовж яких Німеччиною правив Гітлер. Тож для того щоб вийти на жалібну тональність жертви і тремтливим голосом сказати семінарське «Браття і сестри», Сталіну треба було спертися на майже тривікову історію імперії, а отже – й задіяти давно і добре налагоджені інструменти мімікрування під жертву. А для цього якраз і треба було вирізати з історії два роки союзництва з Німеччиною.
(Далі буде)