Дим над трубою (Частина 2)

Автор: anti-colorados

До обов’язків кодувальника входила доставка шифрування комбату, наприклад – серед ночі, якщо це було терміново. Радисти могли прийняти повідомлення і передати кодувальнику, той розшифровує, і в тексті стоїть умова негайного вручення. А комбат мешкає за територією частини. В окремих випадках на нашу частину могли прийти таємні документи для сусідніх частин, у яких не було кодувальника, і тоді той виконував роль фельд’єгера, або спеціального кур’єра. У такому разі він отримував пістолет, а документ вкладав у спеціальний портфель, який опечатувався відбитком печатки на пластиліні. Так він міг винести документ із секретки і з частини.

Так от, усі військові та міліцейські патрулі в населеному пункті, де стоїть така частина, на інструктажах отримували вказівку в жодному разі не перешкоджати бійцю з кобурою на ремені та ось таким портфелем. Мало того, до нього не можна навіть наближатися, бо він має право відкривати вогонь на ураження без попередження, і якщо таке станеться, він завжди буде правий, його ще й відпусткою буде заохочено. Так воно й було. Нікому на думку не спадало навіть близько підійти до такого бійця, а якщо патруль бачив щось подібне – повертав убік, від гріха подалі.

Словом, скільки ми з товаришем переносили горілки «Андроповка» в цьому портфелі – ні в казці сказати, ні пером описати. Кодувальник був особистістю легендарною й бажаною в будь-якій компанії, бо мав вільний вихід у місто з гарантовано безпечною доставкою будь-якого вантажу. Зрозуміло, що коли він виходив за своїм планом, зброї у нього не було, але застебнута кобура не дає уявлення про те, що там у ній є чи вона порожня. Як це працює, я особисто спостерігав десятки разів без жодного збою.

Ну, а все це до того, що правила, які стосуються режиму таємності, виконувалися ретельно та неухильно. Нікому на думку не спало б гратися з ними. А контроль за дотриманням режиму таємності лежав на начальнику таємної частини. Начальник – гучна назва, бо підлеглих у нього не було, проте він точно знав, скільки таємних документів перебуває поза приміщенням секретки. Вони могли бути у комбата, начальника штабу, у стройовій частині чи навіть у навчальному корпусі, де була навчальна література з грифами. Але зрозуміло, що основний масив документів був у нього в таємній частині.

Так от, усі документи було розкладено по сейфах, на яких були таблички, наприклад, «Виносити в першу чергу» або «Підлягає знищенню», може, було ще щось. Усі ці таблички визначали долю документів у разі активації того чи іншого бойового плану. Щойно отримано команду на його введення, вся частина починає працювати відповідно до того, кому і що вказано в такому випадку. І якщо йдеться про військову загрозу, то й таємна частина повинна була працювати в чітко регламентованому ключі. Частина документів підлягала негайній евакуації разом із опечатаними сейфами, а частину сейфів, навпаки, розкривали, і їхній вміст повністю спалювався у присутності встановлених осіб. Причому ці особи мають свої функції за цим планом, але вони повинні все покинути і з’явитися на спалювання, інакше – трибунал.

Тобто в такому разі не може бути навіть натяку на самодіяльність, і всі діють згідно з інструкцією просто до останньої коми, щоб не опинитися у в’язниці або біля стінки. Впевнений, що те ж саме правило працює у дипломатів та спецслужб. Найцінніше вони намагатимуться вивезти, а решта якраз і дасть зазначений вище дим.

(Далі буде)