Автор: anti-colorados
Вони навмисно вишукуватимуть дірки, через які може статися витік. Виявлення таких дірок – великий плюс у їхній роботі. Тобто вони працюють проактивно, збирають дані або самі намагаються здійснити пробій системи. Це важливо тому, що якщо це вдається їм, то і противник може зробити те саме. А все разом говорить про те, що постійний витік таємних даних можуть забезпечити тільки профі, які розуміють, як працює система у плані зберігання таких даних, але головне – як вона припиняє їх витік. Без розуміння всього комплексу цих умов можливий одиничний, ну нехай – повторний витік, але не тривалий і постійний.
Інший, не менш важливий момент. Навіть допуск за найвищою формою, як ми припустили вище, а саме – до даних із грифами «Цілком таємно» та «Особливої важливості», аж ніяк не означає, що його власник може отримати доступ до будь-яких даних, закритих такими грифами. Нічого подібного! Ба більше, чим вища таємність матеріалів, тим менше коло осіб може отримати доступ до них. Простіше кажучи, він може бачити лише ті матеріали, які йому належить бачити за родом його діяльності, і не більше. А також це не означає, що власник вищого допуску може довільно переглянути документи, які закрито нижчим грифом, але вони його не стосуються за родом діяльності.
Списки осіб, допущених до певних таємних документів, завжди затверджувалися найвищим керівництвом і зберігалися окремо. Не дай боже станеться витік – вони стануть основним інструментом для слідчих, які відразу знатимуть, у чиїх руках ці документи могли бути в принципі, а з відповідних журналів видачі – хто справді тримав їх у руках. Ідея тут у тому, що чужий міг отримати до них доступ лише через тих, хто мав або міг мати до них санкціонований доступ, адже інакше добути їх неможливо.
Просто для прикладу наведемо варіант, який буде зрозумілим для всіх. Відомо, що оперативні служби правоохоронних органів або розвідок мали та й зараз мають агентурні мережі. Зрозуміло, що агенти працюють усередині цільового середовища, і в більшості випадків їх розкриття може зумовити їхню загибель, тому від структури, на яку агент працює, потрібно максимум захищеності цієї інформації. Так от, навіть начальники розвідки або правоохоронних органів, які, по суті, мають найвищий рівень повноважень і допусків, не мають права копатися в агентурних справах.
Так, вони будуть отримувати доповіді про ті операції або заходи, в яких бере участь агент, але навіть вони не знатимуть, хто це. Справжню особу агента знає лише оперативник, який його веде, і на тому – все. Зрозуміло, іноді можуть робитися винятки, але для цього має статися щось дуже погане, наприклад – може загинути оперативник, який мав свою агентурну мережу. І навіть у цьому випадку не факт, що його наступник зможе зрозуміти, ким насправді є агент.
Усе це ми описуємо для того, щоб приблизно пояснити різницю між допуском до таємних документів і матеріалів та фактичним доступом до них. Але все це описано виключно на старовинному рівні, коли всі таємні дані були на паперових носіях, а час не стоїть на місці, і переважна частина закритих даних уже давно зберігається на електронних носіях, і у зв’язку з цим виникають як нові можливості, так і нові загрози, а також методи їх відвернення або припинення.
(Далі буде)