Автор перекладу: Світлана
Цілком можливо, що Німеччина покаже ще один зразок позбавлення від свого ганебного минулого, і статися це може буквально найближчими днями. Перший варіант досить добре відомий, і він стосується позбавлення від спадщини Третього Рейху. Треба зауважити, що цей процес ішов не так чудово, як зазвичай вважають, і потребував набагато більше часу, ніж того хотілося б багатьом. Адже за великим рахунком, це був унікальний випадок одужання нації від пропаганди, робота якої буквально калічила.
Цієї теми варто торкнутися ще раз із двох причин. Перша – очевидна, бо всі ми бачимо, до чого призводить ігнорування лікування реваншизму, а інша – як можна підхопити цю погань вже у вигляді зарази, що має хоч і дещо інший перебіг, але не менш руйнівний. Для цього все-таки слід зробити екскурс в історію, тому що події, які розвиваються просто зараз, буде складно оглянути у всьому їхньому обсязі.
Отже, після капітуляції Німеччини у Першій світовій війні саме вона опинилася у найбільш невигідному і ганебному становищі. Справді, капітулювати довелося в ситуації, коли жоден противник не перебував на території Німеччини і навпаки, сама Німеччина утримувала значні території противника. Для того щоб зрозуміти безвихідь ситуації і отже – ухвалення рішення про капітуляцію на ганебних умовах, треба було розуміти всі чинники, які тиснули на Німеччину. Але пролетаріат у такі глибини пірнати не вміє, та й не хоче.
Середній клас теж не надто занурюється в цю тему і краще буде займатися вживанням сильнодійних препаратів, ніж розкопками обставин війни, яка щойно закінчилася. А в такому разі капітуляція без ворога на своїй землі виглядає як зрада. Таку думку слід лише відшліфувати правильною пропагандою, і реваншизм засяє новими барвами. Словом, тут треба було просто підняти цю тему, що валялася під ногами, довести її до пуття, і маси підуть за ким завгодно – хоч за Гітлером, хоч за Путіним, а хоч і за чортом.
Але був ще один момент, який обернувся для Німеччини чимось на кшталт кумулятивного струменя. Як усі чудово пам’ятають, Перша світова війна почалася через вбивство австрійського ерцгерцога Фердинанда. Саме цей випадок було використано як казус беллі, і формально Австрійська імперія загалом і була палієм цієї війни, але вона відбулася легким переляком і постраждала меншою мірою, ніж Німеччина. А все тому, що після закінчення війни держава з такою назвою перестала існувати, а замість неї утворилися Австрія, Угорщина та Югославія, де, власне, і спалахнув той самий смолоскип війни. Німеччина ж залишилася у своїх кордонах і отримала повноцінний рахунок за все те, що робила вона сама та її союзники.
Простіше кажучи, доля повернулася до Німеччини своєю кормою, і тому повоєнний період став важким випробуванням для німців не лише в матеріальному, а й у духовному плані. Почуття глибокої несправедливості, яке носилося просто в повітрі, не могло не вилитися у хвилю реваншизму. А далі – справа пропаганди. Як легко роздмухується це полум’я, ми всі спостерігаємо в курнику, і приблизно те саме відбувалося в Німеччині.
З урахуванням того що в цей період часу на ці розчаровані та ображені маси діяли дві споріднені політичні сили, які були сильні саме в демагогії, то бульйон там варився професійно і жорстко. Різниця в їхній риториці була лише в тому, що комуністи штовхали ідею світової революції за все добре і проти всього поганого, а ось націонал-соціалісти давали чіткіші орієнтири того, куди вони звуть маси пройтися разом із ними.
Гітлер і його люди говорили про те, що Німеччина має стати великою знову…, це щось нагадує, чи не так? Ба більше, вони стверджували, що треба позбутися ганебної поразки і всіх тих наслідків, які Німеччина отримала за Версальським миром. Саме це було зрозуміло всім, хто вважав себе ображеним за підсумками війни, і тому конкретика Гітлера перемогла загальну балаканину комуністів, хоч і не з великою перевагою. Ну, а прийшовши до влади, фюрер викрутив регулятори пропаганди на максимум, і таким її натиском мізки публіки було винесено просто повністю.
Тут немає нічого нового, але це треба було пригадати просто тому, що за 12 років правління Гітлера Німеччина знову опинилася в такому самому становищі, як і після Першої світової, але вже у важчому стані. Цього разу цілі міста було стерто з лиця землі, промисловість знищено, і загалом наслідки виявилися набагато важчими, але ж люди залишилися тими самими і промиті мізки нікуди не поділися. А це означає, що ґрунт для реваншизму залишився, причому – лютіший.
Це попри те, що економіка Німеччини вийшла на довоєнний рівень уже в 1951 році. Просто згадаймо, як довго совок експлуатував «наслідки війни». Минуло років 30, а проблеми з їжею, одягом та житлом пояснювали цими самими наслідками. Німеччина ж відновлювалася просто стрімко, і загалом за якістю життя німці опинилися навіть вище за той рівень, який мали до війни.
Проте вибити з голови минуле було практично неможливо, і не дивно, що наприкінці 60-х канцлером Німеччини став пацієнт, у якого за спиною залишилася служба в СС. Як стверджують самі німецькі дослідники, шлейф Третього Рейху вдалося відсікти тільки з відходом покоління, яке застало його в дорослому віці. Але тут важливо те, що весь цей час велася постійна робота з розкриття того, що собою являв Третій Рейх.
Нехай ця роз’яснювальна робота і не мала високої ефективності як засіб знищення зарази, але вона виконувала функцію профілактики і не дала реваншизму знову почати диміти і, можливо – спалахнути з новою силою. Про те, до чого призводить відсутність такої роботи, можна судити з того, що зараз відбувається у звихнутій федерації.
Тому важливість самого принципу, що дозволяє розкривати помилки чи навіть злочини попередніх урядів, важко переоцінити. Будемо сподіватися на те, що після зміни влади в Україні здобутки нинішніх діячів буде розслідувано ретельно і невідворотно. Але це інша історія, а ми повернемося до Німеччини і до того, що там зараз намагаються розкрити із зовсім недавнього минулого і того, що в цьому минулому робив їхній уряд. Адже ми дуже багато і часто писали про це п’ять і десять років тому, а тепер про це пише німецька преса, і це дуже цікаво як з фактичної, так і з історичної точки зору.
Так, буквально цими днями преса виграла позов до уряду про зняття грифів таємності і надання доступу до внутрішніх документів уряду Німеччини часів Ангели Меркель. Ініціатором цього походу по правду стало видання Süddeutsche Zeitung, і воно здобуло головний приз – доступ до кількох десятків документів, про існування яких воно знало з власних джерел. Але тепер ці документи можна було взяти до рук і побачити те, що насправді мав на увазі уряд Меркель, коли буквально силоміць пропихав інтереси «Газпрому».
Як і слід було очікувати, рівень обізнаності уряду як про справжні цілі «Газпрому», так і про масштаби ризику для Німеччини в разі здійснення цих планів був не просто високим, а практично абсолютним. Уряд запитував та отримував експертні оцінки питань, що стосувалися діяльності «Газпрому» і наслідків практично підсадження Німеччини й навіть Європи на путінську газову трубу.
Причому експертні висновки мали найрізноманітніший характер, починаючи від економіки і закінчуючи безпекою, в тому числі й деякі політичні аспекти реалізації цих планів. Ідеться про те, що просування російських ініціатив викликає різке заперечення партнерів і союзників і що подібні речі призведуть до певної конфронтації всередині ЄС, проте Меркель проігнорувала ці попередження і, більше того, стала чинити суттєвий тиск на країни Балтії, Польщу й Данію з тим, щоб ті дали згоду на прокладання газопроводу «Північний потік – 2».
З огляду на те що всі описані події стосуються 2015 року, коли росія вже розв’язала агресію проти України, це питання було поставлено руба. З цього приводу їй було запропоновано такі кроки: «Тому ми маємо активно та прозоро повідомляти цим партнерам передісторію». Меркель позначила цю рекомендацію зеленим чорнилом на полях документа.
Але це ще не все. 2 вересня 2015 року Меркель письмово поінформували про те, що в рамках участі BASF/Wintershall у запланованому газопроводі «Північний потік – 2» повинен відбутися так званий обмін активами. «Газпром» повинен був отримати частку в торгівлі газом у Німеччині, а дочірня компанія BASF Wintershall – у газових родовищах у Західному Сибіру. Цю вкрай сумнівну схему теж схвалили. За даними SZ, у документах також ідеться про те, що міністр економіки Зігмар Габріель (СДПН) поінформував BASF про «відсутність побоювань з приводу енергетичної політики» проти біржі.
Також вона отримала різку негативну оцінку плану продажу «Газпрому» підземних газових сховищ, бо вони є об’єктами стратегічної важливості. Але вона протиснула й це рішення. В канцелярії є документальні підтвердження того, що реалізація планів «Газпрому» повністю змінить правила гри на енергетичному ринку Німеччини. Це якраз той випадок, коли бачиш користь від того, що «рукописи не горять». Варто потягти за краєчок рукопису, і ось уже розкрилася шафа, з якої з гуркотом посипалися скелети.
У цьому випадку «Газпром» стане прямим постачальником розвідки та видобутку для комунальних підприємств, регіональних постачальників газу, компаній та електростанцій у Німеччині. «Контролюючи важливі газосховища (наповнення, функціональність), «Газпром» стає безпосередньо відповідальним за безпеку постачання клієнтам». Слова «безпека постачання» навіть виділено жирним шрифтом у законопроєкті для Меркель.
В одному з 63 документів, отриманих виданням, є й цікавіші речі, які ми потім неодноразово спостерігали. Так, фрау Меркель віддала розпорядження представляти активність «Газпрому» – чи то будівництво газопроводу, чи отримання контролю над ПСГ, чи поглинання активів німецьких компаній – як суто комерційні заходи, які до уряду не мають жодного стосунку.
Тобто чітко знаючи всю картину і розуміючи всі ризики як для безпеки Німеччини, так і для безпеки Європи, Меркель все одно пропихала цю тему з наполегливістю, гідною кращого застосування. Причому вона напевно знала, що діє врозріз з інтересами Німеччини, сусідами і взагалі ЄС, і тому створила інформаційне прикриття цим заходам, зводячи їх до суто комерційних справ, у зв’язку з чим вона ніяк не впливає на бізнес.
Це не тупість, відсутність досвіду, інформації чи аналітичних здібностей – нічого подібного, це грамотна, послідовна робота в інтересах іноземної компанії, а в результаті – іноземної держави. Адже замітання слідів якраз і вказує на те, що фігурант чітко уявляв собі незаконність та небезпечність своїх дій. Тобто це були навмисні дії з чітким усвідомленням як їхньої шкоди, так і необхідності запобігти можливості покладання провини на власну холку. Мало того, це ж було не поодиноке рішення, яке можна було б списати на помилку, нічого подібного.
Рішення приймалися послідовно в одному й тому самому напрямі, на користь одного й того самого вигодонабувача. І вона діяла досить сміливо, бо жорстко наїжджала на ту ж Польщу, наприклад, відкрито погрожуючи урізати фінансування інфраструктурних проєктів. А якщо зібрати це докупи, то отримаємо навмисні послідовні дії, спрямовані на користь одного й того самого вигодонабувача на шкоду своїй власній країні. Ця літературна форма, виконана вже у стилі нормативно-правового акта, буде дуже схожа на диспозицію кримінальної статті, яка має скромну назву «шпигунство».
Ну, а ми можемо лише порадіти за Німеччину й за те, як там працює преса, як працюють суди і як уряд підкоряється судовим рішенням. Німеччині один раз вдалося позбутися гітлерівської зарази, вдасться позбутися й прутінської. Принаймні, початок цьому процесу вже покладено, і лицемірство Меркель перестало бути таємним. А я ще не забув, як наші німецькі колеги писали мені гнівні листи про те, що я обмовляю їхню чудову бундесканцлерін і що вона просто змушена маневрувати між політичними силами. Сподіваюся, вони теж прочитали свою пресу так, щоб роздивитися, як і чим вона маневрувала насправді.