Уперше опубліковано: 06.06.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні – чергова, хай і не ювілейна, річниця висадки союзних військ у Нормандії. Вона почалася 6 червня 1944 року, але це був той самий день «Д», коли в одному місці і в один час сконцентрувалися зусилля сотень тисяч людей за довгі місяці. І це не дивно, бо це була найбільша в історії морська десантна операція. Навіть для сьогоднішніх армій, що пішли у своєму розвитку на три чверті століття, проведення такої операції і в таких умовах – вкрай складне та здебільшого – нездійсненне завдання.
Про те, як вона відбувалася, напевно, немає сенсу писати докладно, бо саме це ми вже робили, ну, і плюс до того, багато хто дивився фільми, краще чи гірше, але все ж таки прив’язані до реальних подій, тож у цьому немає особливого сенсу. Але ми завжди ставили собі завдання руйнувати совкову міфотворчість та хибну, переважно – ганебну історіографію совка, якою москва та її холуї продовжують годувати роззяв. Так зробимо й цього разу, звернувши увагу на те, що передувало самим бойовим діям, щоб зруйнувати міф про те, що союзники зважилися на висадку під «натиском Сталіна» і що до цього моменту вони просто били байдики і спостерігали, як «русскіє» під таємним керівництвом папи путіна стікали кров’ю, самотужки воюючи з фашистами.
Дещо ми вже писали саме про це і просто стисло нагадаємо, що насправді американські війська відкрили свій другий театр військових дій, крім Тихоокеанського, ще у другій половині 1942 року, розпочавши десантну операцію в Західній Африці. Зрозуміло, що совок оминає цю тему, але на той момент вирішувалися питання не менш важливі, ніж під Сталінградом. Ішлося про контроль над Гібралтаром та Суецьким каналом. Втрата будь-якого з цих об’єктів могла привести до виходу Британії з війни просто тому, що вона виснажила б свої ресурси, а Штати, попри всю їхню грандіозну допомогу, не могли собі взяти Британію на холку повністю хоча б тому, що вони забезпечували ще й совок, який безумовно загнувся б без них ще до літа 1942 року.
Тому німців та італійців треба було вибити з Північної Африки, щоб гарантувати судноплавство з Індії та Австралії до Британії. І загалом із цим завданням союзники впоралися, а в 1943 році вже висадилися на Сицилію та у південну Італію. Ця операція змусила Гітлера зняти зі Східного фронту частину військ, бо італійці не палали бажанням воювати за дуче і фюрера, і Черчілль недаремно називав Італію «м’яким підчерев’ям Німеччини».
Цю історію вже так чи інакше чули всі більш-менш освічені люди, але брехня совково-російської історіографії про небажання союзників «відкрити другий фронт» полягає навіть не в цьому. Справа в тому, що Британія мала дуже гіркий досвід Дюнкерка, з якого довелося евакуювати свої війська рівно за чотири роки до висадки в Нормандії. 3 червня 1940 року закінчилася ця рятувальна операція, і суто психологічно повернення на цей берег був нелегким рішенням.
Проте у серпні 1942 року було підготовлено і розпочато десантну операцію в районі порту Дьєпп, розташованого на північ від Руана. У першій хвилі атакувальників пішли британські командос, посилені канадською піхотою. Загалом ударна група налічувала шість тисяч осіб, і в разі успішної висадки на плацдарм повинні були висадитися й основні сили атакувального угруповання. Планувалося захопити порт і висадку вести вже в порту.
Але місцевість виявилася надзвичайно укріпленою, з високою щільністю артилерії та наявністю авіації, яка прикривала берег. Тож план провалився, і назад змогла повернутися менше ніж половина групи – 2 500 осіб. Стало очевидно, що десантна операція вимагає набагато більших сил і головне – вогневої підготовки, чого на той момент у Британії просто не було. Однак це був реальний план, тільки не всі ці плани бувають вдалими. А брехня про те, що англійці не хотіли, зволікали і так далі – просто підла маячня, за яку в порядному суспільстві б’ють у морду.
(Далі буде)