Уперше опубліковано: 06.06.2023
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Усі роботи з мінування Дніпрогесу було закінчено 16 серпня 1941 року, і готовність до підриву була повною. Крім того, було заміновано два мости через Дніпро, і все це було зроблено для того, щоб не дати військам Вермахту перейти на лівий берег Дніпра. 18 серпня пролунав потужний вибух, і обвалилося приблизно 175 метрів верхньої частини греблі. Через цей провал униз ринула хвиля води, яка затопила прибережні місцевості нижче за течією річки. Крім того, було підірвано один із двох мостів. Другий міст підірвати не вдалося.
Як потім пояснила совкова пропаганда, підрив греблі мав зупинити просування противника саме по греблі, а крім того, вода, що піднялася, повинна була перешкодити противнику форсувати Дніпро нижче за течією. Але це пояснення виявилося легендою прикриття з низки причин, і основна їх та, що війська противника все одно перейшли на лівий берег, де продовжили успішно наступати. Таким чином, основної мети, якою виправдовувалися ці вибухи, досягнуто не було, і тим більше – нижче за течією водою не вдалося знищити жодного німецького солдата просто тому, що їх там не було, на відміну від червоних армійців.
Крім того, якщо ви таким чином підвищуєте рівень води нижче за течією, то ви одночасно знижуєте його перед зруйнованою греблею і робите можливість вищої переправи. Але руйнування саме греблі було помітно неозброєним поглядом, а насправді червоні армійці підірвали й машинний зал станції. А це вже ніяк не вписувалося в теорію про те, щоб зупинити німецький наступ. Насправді серія вибухів мала вивести з ладу саму електростанцію і не дати її експлуатувати противнику. І це при тому, що в Запоріжжі та прилеглих районах люди залишаться без електрики, хоча тоді це було не так критично, як зараз.
Але вже до весни 1942 року німецькі інженери змогли відновити частину генераторів, і частково було відновлено електропостачання міста. Це вдалося зробити тому, що рівня води все ж таки вистачало для роботи турбін, а крім того, практично все обладнання, змонтоване на електростанції, було німецького виробництва. Саме це обладнання мені бачити не доводилося, зате на трохи схід, в одному з містечок нині окупованого Донбасу, довелося особисто розглядати обладнання однієї з ТЕЦ, збудованої в роки першої п’ятирічки.
Так от, усі генератори мали величезні кожухи із написом SIЕMENS. І що характерно, мої родичі розповідали, що коли червоні армійці драпали з міста, вони теж щось там підірвали на станції, а щось пошкодили. За іронією долі, там також усе дуже швидко налагодили, і станція почала працювати. Щось привезли з Німеччини, щось відновили на місці. Але все це вже працювало.
Моя бабуся розповідала про те, що червоні армійці знищували все, що встигали. Щоправда, саме в тому місці драп більшовиків був стрімким, і до багатьох об’єктів у них банально не дійшли руки. У результаті місцеве населення в окупації змогло працювати на відновленні підприємств, а потім – і на самих підприємствах, коли їх було відновлено. І за її словами, всі, хто працював, отримували зарплати і пайки, що дозволяло жити і особливо – харчуватися краще, ніж за більшовиків. Через те що комуністи та інша погань драпонули першими, то жодних репресій і партизанів там не було в принципі, і навіть виникала крамольна думка: «А що, так можна було?»
(Далі буде)