Уперше опубліковано: 23.05.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
«Сейчас в Европе и лучших домах Филадельфии возобновили старинный обычай…»
12 стульев
Ще до приходу чекістів до влади у москві відновили старовинний звичай – зараховувати себе до дворянських родів. Графинь, графинів, баронів і князів раптом стало стільки, що там всерйоз почали замислюватися над тим, як би налагодити експорт цього добра. Кандидати на ці помпезні титули платили величезні гроші, щоб виправити собі переконливий аусвайс, а спритні ділки торгували титулами, як пельменями з конини або «студнем из лошадиных мослов».
Але потім влада змінилася, повернулися керівники з гарячим серцем, холодними лисинами та чистими руками, повними кокаїну й валюти, а тому вкладення в титули виявилися не надто виправданими. Сказати, що гроші було взагалі витрачено марно – не можна, бо грамоту можна було повісити в туалеті і, щоразу в задумі дивлячись на неї, можна було згадувати колишні часи, коли дворяни збиралися на балах і виробляли там усілякі безневинні витівки.
Однак тепер уже зовсім не можна було зробити величний жест рукою і млосним голосом сказати: «Князю, а зганяйте-но в аптеку по пару фанфурів боярки». Та й візитівки з гербами і вензелями давно вийшли з моди. Тож захочеш повипендрюватися – і нема перед ким. Адже свої теж накупили подібного, а чужим – не покажеш, бо донесуть пролетаріату. Тому з цим захопленням справа зайшла в глухий кут, але, як співав один відомий уролог: «Но конец твой – еще не конец. Твой конец – это чье-то начало». Так сталося й цього разу.
Буквально три місяці тому в заліссі відновили старий звичай, а саме – змінювати імена та прізвища. Щоправда, щось подібне прокльовувалося і в нас, але тоді це не стало масовим явищем. Тільки й того, що поміняли прізвища Костя Гришин на Сьому Семенченка і Єгорка Зімін став Єгором Соболєвим. Можливо, це було щось гендерне, бо в нас зазвичай жінки змінюють прізвища після заміжжя. Звісно, це дивний звичай, але сії джентльмени чомусь вирішили до нього приєднатися за власною ініціативою.
А от у країні орків усе набагато гірше. Наприклад, твій батько потрапив під західні санкції, і невідомо, як це може відбитися на тобі особисто, але печінкою відчуваєш, що все це обернеться чимось недобрим. Тому ти береш і сміливо змінюєш прізвище, а заразом – і ім’я та по батькові. Було в тебе зовсім погане прізвище, яке загрожує втратою депозитів та нерухомості у країні, де все спокійно, тихо і культурно, а тут – бах, і великий знак питання вимальовується. І ось уже ти виправляєш собі паспорт на ім’я «Конрад Карлович Михельсон, сорока восьми лет, беспартийный, холост, член союза с 21 года, в высшей степени нравственная личность». І ось уже новий аусвайс дає надію на те, що, можливо, ще не все так погано.
Так вчинив і син уже покійного Жирика – Ігор Лебедєв. Хоча на ньому прямо й не стояло тавро прізвища Жириновського, але він не став випробовувати долю і виправив собі паспорт на ім’я Гарсія Давида Олександровича. Це тому, що його нерухомість знаходиться в Іспанії, а Гарсія в Каталонії чи Севільї – все одно, що Іванов в Усть-Нехлюйську. І, з чуток, саме на такому низькому старті вже давно стоять дуже багато діток звихнутих керівників лепрозорію.
Хтось може сказати, що щури біжать з корабля, і буде не зовсім правий. Найжирнішим щурам бігти не дадуть, а головному щуру вже бігти нікуди. Шлях відкрито тільки в Гаагу, і немає гарантій того, що вдасться добігти хоча б туди. А все тому, що «лед тронулся, господа присяжные заседатели. Лед тронулся!»