Автор перекладу: Світлана
Із самого початку цієї епопеї з «переговорами» в Туреччині ми висловлювали думку, що в них немає жодного сенсу і щось подібне буде, але в інший час і в інших умовах. У цьому випадку йшлося про те, як правильно нейтралізувати позиви Трумпа до обіймашок із прутіним. Якщо діда вже заклинило на «Я закінчу війну за один день», то тут сміятися з цього не було жодного сенсу, бо у ЗСУ занадто багато зброї американського виробництва, і нам треба отримувати від Штатів усе те, що дає можливість використовувати її за призначенням. А раз так, то просто сказати: «Діду, випий таблетку та йди спатоньки» – було категорично не можна. Його улюблену іграшку треба було зламати, і питання було в тому, чиїми руками це буде зроблено.
Простіше кажучи, питання стояло просто: хто став ініціатором зриву переговорів, а значить – хто плюнув у душу Додіку, який пообіцяв приїхати до Анкари, якщо прутін теж наважиться приїхати й надати переговорам найвищого рівня? Але прутіна було спіймано на його природному боягузтві, і навіть не за свою шкуру, а за Велич. Просто уявімо неймовірну ситуацію, коли він наважився-таки поїхати до Анкари. Як би це виглядало?
За ідеєю, як справжній мачо і крутяк, що гне пальці, він мав би летіти безпосередньо над Краснодарським краєм і Чорним морем. Але тут є проблема. Свого часу саме над Краснодарським краєм ЗСУ завалили їхній літак ДРЛО А-50. І, між іншим, це був другий такий аероплан, відправлений нашими військовими «на краби», а взагалі, крім цих епізодів, світова практика не знає прикладів бойових втрат літаків ДРЛО. А прутінський «членовоз» Іл-96 буде більшим за А-50 як за габаритами, так і за масою – 270 тонн проти 190. Це до того, що такий аероплан є набагато жирнішою ціллю, і з цього погляду дістати такий борт простіше. А царику вже давно сказано, що як тільки з’явиться можливість, його буде ліквідовано.
Але це не все. Після цього треба летіти над Чорним морем, яке, за словами Патрушева, вони круто контролюють, але нещодавні показові стрільби під Новоросійськом, які виконали дубль двох аеропланів Су-30, забезпечених тими самими засобами РЕБ та іншими системами активного захисту, говорять про те, що в морі може чекати пара дронів, які пригостять літак імпортними ракетами. А якщо так, то облітати доведеться через Чечню та Грузію, щоб триматися якнайдалі від Чорного моря, або взагалі летіти через Каспійське море, потім – через Іран і вже заходити в небо Туреччини зі сходу.
Але всі ці вправи весь світ спостерігатиме на Флайт-радарі та іржатиме з цього, як дикі коні. І такої втрати величі старий не винесе апріорі, тому що після відмови Сі подарувати Кабаєвій панду це було б узагалі ганебно, і тому він вирішив залишитися в бункері, імітуючи особливу зайнятість. Мовляв, щі варив, відчепіться від мене. Але ж він сам «забивав стрілку» на зустріч віч-на-віч і прямо, і тут – на тобі, у дідуся відкрилася валізна хвороба.
Словом, на цьому основну програму було виконано, і про те, хто зірвав переговори, вже не йдеться навіть у Трумпа. Тоді навіщо був цей цирк, на який приїхали дресировані верблюди, але навіть не було допущено Похмурого Коня? Всім зрозуміло, що це було шоу «ні про що», і там взагалі не мало з’явитися нічого нового чи важливого. Але тут знову зіграв чинник Трумпа, проте не так, як це було заплановано спочатку.
Справа в тому, що в ході свого вояжу Трумп провів переговори з нинішнім лідером Сирії Ахмадом аш-Шара, він же Абу Мохаммад аль-Джулані. Трумп заявив про те, що це молодий і розумний хлопець, який наведе лад у Сирії, а тому він має намір зняти санкції з Сирії, накладені під час перебування Асада верховним царем. І це незважаючи на те, що під час першої каденції Трумпа за голову цього ж молодого хлопця Штати призначили нагороду 10 мільйонів доларів за те, що він очолював терористичне угруповання «Фронт-ан-Нусра», читай «Аль-Каїда», а потім – керував іншим угрупованням «Хаят Тахрір аш-Шам», афілійованим з ІДІЛ.
Як ми пам’ятаємо, Штати посилено боролися з цими двома угрупованнями, але все залишилося в минулому. Тепер Трумп вирішив, що загалом хлопець він непоганий, і можна зняти санкції, як його просили арабські товариші, що обсипали його подарунками. Цілком можливо, що на цей момент санкції вже знято. А це дуже важливий момент. Воно й зрозуміло, адже йому і літак подарували, і золоту шаблю, щоб відтепер він міг танцювати на сцені, не просто трясучи кулаками, а натурально запиляти танець із шаблями.
Щойно Вашингтон знімає санкції, країни Затоки негайно починають масово фінансувати відновлення країни. Без цього – ніяк. Але щойно туди приходять величезні гроші, зразу виникає і сильний вплив спонсорів, таких як Катар, Емірати і Аравія, які, будучи сунітськими автократіями, легко спрямують до Сирії десятки мільярдів доларів. А це, безумовно, розбавить вплив Туреччини на Сирію. Але ж ми пам’ятаємо, що саме Туреччина була рушієм повалення режиму Асада, а тут Додік банально перехоплює м’яч.
Виходячи з цього, Туреччині було важливо вичавити з цього перформансу максимум. Зрозуміло, що прутін виявився лякливим щуреням, а без нього в Анкару не прилетів і Трумп, що повинно було надати Ердогану ваги. Втім, з поганої вівці хоч вовни жмут, і потрібно було хоча б показати, що Туреччина нарівні зі Швейцарією може розглядатися як майданчик для серйозних переговорів. Можливо, це прохання було адресовано Україні, і заради того, щоб у світі засвітився факт хоч якихось переговорів в Анкарі, й було розіграно цю виставу.
Власне, було неважливо, хто і що там говорив і що робив. Наша сторона показала свою позицію, склавши делегацію з керівництва ГУР, СБУ та інших спецслужб, щоб усім було зрозуміло, що це таке. Причому не тільки противнику, а й різного сорту Умеровим. Посиденьки відбулися, галочки поставлено і «респект» Ердогану від України видано максимальний. А з урахуванням того, скільки Туреччина поставила ЗСУ різного, дуже цікавого заліза, і між іншим – продовжує постачати, абсолютно того не афішуючи, такий хід був цілком виправданим і логічним. Ба більше, було б зовсім недобре, якби наші набичилися і не врахували тонкощів східної дипломатії.
У сухому залишку – все розставлено на свої місця, і по суті, у Трумпа не залишилося аргументів для того, щоб продовжувати демонструвати своє ідолопоклонство, у сенсі – поклоніння перед путіним. Усі аргументи, на яких це будувалося, знівельовано. А тепер – справа за нашими європейськими партнерами, які склали цю комбінацію, і тепер саме від них залежить те, як буде реалізовано цей, прямо скажемо, напрочуд вдалий багаж. Ну, а судячи з того, як у лаптів підгорає з цього приводу і як вони намагаються розповісти, що вони не в ла*ні, це вже – їхня особиста справа. Гру вже грають без них.