Автор перекладу: Світлана
ПРОПАГАНДА + ЦЕНЗУРА
Як не крути, а в совку пропаганда і цензура діяли досить професійно і дуже рідко припускалися концептуальних помилок. Це не означає, що взагалі не було спроб і часто – вдалих, обійти і ту, й іншу, але все це робилося дуже тонко, з використанням езопової мови, натяків та півтонів, які приховували контексти. І тоді йшла гра профі з обох боків. З одного боку була завуальована критика, а іноді й протест, а з іншого – досить розумні люди розкопували маскування і діставали те, що було приховано, з добре відомими наслідками.
Але ця гра була вже на нижньому рівні, а ось на верхньому політика партії і уряду версталася таким чином, щоб явно не суперечити самій собі. На цьому рівні все вилизувалося до дзеркального блиску, і якщо щось таке вилазило на публіку, то вже з іменами винуватців, які або «понесли суворе», або чекали цього під крики публіки «Розіпни його, розіпни!», в сенсі – «Розстріляти його, розстріляти!». А тепер, за явної імітації совкових звичаїв та методів правління, стало помітно, що негативний відбір торкнувся й цієї сфери діяльності, що здавалася родовою ознакою совка і постсовка.
Досить лише помітити, що цей негативний відбір піднімає на вершину пропаганди дуже своєрідних персонажів, які відкрито демонструють ознаки психічних розладів. Скажімо так, типи на кшталт Мєдвєдєва не викликають жодних сумнівів у тому, що це хронічний, запійний алкоголік, здатний годинами розповідати про те, як він особисто спілкується… ні, не з Рюриком, а з білим Ванею та білочкою, пачками винищує зелених чортів, причому не святою водою чи якимись мощами, а безпосередньо салатом, яким він особисто вчора закушував. Ні, є набагато цікавіші варіанти.
Усі ж пам’ятають імена чотирьох коней російського апокаліпсису: Соловйов, Кісєльов, Сімонянша і Скабеєва. Це дуже своєрідні пропагандисти, але без сумнівів, найбільш своєрідним із них, можна навіть сказати, своєрідним на всю голову, є саме Соловйов. Його бризкання слиною та перехід на матюки у прямому ефірі стали візитною карткою, а брутальність немов демонструє бидлу, що перед ними – те ж саме. Щоправда, бидло закидається бояркою, а Соловйов має такі гонорари, що може дозволити собі елітні напої в необмежених кількостях.
Так от, саме Соловйова пропаганда відрядила на боротьбу з дітьми, а точніше – готувати дитячі програми. Тут треба зазначити, що це настільки солодкий пряник, що уявити його розмір і солодкість не кожному дано. Якщо хтось пам’ятає, сходження Пригожина на гори мільярдів почалося не з його ресторанів, а після того, як цар пожалував йому на годування шкільне харчування. Тут усе ще веселіше, бо нікому не потрібно показувати кількість котлет або ж тарілок щів.
Тобто цьому пацієнтові відкрито персональний підхід до сакрального корита. Саме таким чином там і працює негативний відбір навіть у такій тонкій сфері, як пропаганда. Ну, а щодо цензури, то імена цензорів залишаються невідомими. Так було раніше, і так це є й зараз. І між іншим, цензура – явище інтернаціональне, а зараз вона набула найпотворніших форм у США, про що ми якось розповімо окремо. І там теж імена цензорів вкрито мороком таємниці, але про їхню роботу можна судити з кінцевого результату.
ІСТОРИЧНИЙ ВІДСТУП
Для того щоб подальший виклад був зрозумілим, слід навести класичний приклад розриву шаблону у пропаганди і цензури, який мав місце під час іншої війни, що тепер стала для лаптів чимось подібним до живильного середовища для бактерій у чашці Петрі. Здавалося б, систему було повністю відмобілізовано, а гайки закручено настільки, що аж гуло. Проте й тоді виникали концептуальні збої, але їх не було кому помічати, а точніше – вказувати, тому що можна було піти в розхід просто миттєво.
Отже, йшов вересень 1941 року. Хоч як це не дивно, а найглибшим було просування групи армій «Північ». Точніше, дивного тут мало, бо населення щойно окупованих країн Балтії було позитивно налаштованим до військ Вермахту і справді зустрічало їх як визволителів. І навпаки, червона армія настільки невпевнено почувалася на цій місцевості, що просто виключала можливість хоч якогось оточення, тому що знала: місцеві не дадуть їм здатися в полон, а все зроблять власними руками.
Втім, ця група армій була найменшою, і якби червоні армійці вперлися, її просування було б незначним, тим більше що на її шляху було кілька великих водних перешкод. Втім, вони дуже швидко просунулися аж до Ленінграда, а особисто Адольф Алоїзович улещував Карла Густава Маннергейма для того, щоб фінські війська перерізали залізницю до Мурманська і тим самим до максимуму ускладнили можливі варіанти логістики. Але Маннергейм зупинився там, де вважав за потрібне, і він, на відміну від інших союзників Рейху, мав на те права та причини.
Під час Зимової війни 1939 року Німеччина фактично вмила руки і була стороннім спостерігачем усієї бійки. Тому Маннергейм зупинив свої війська без надто зайвих територіальних набутків. Він повернув окуповані два роки тому землі, створив буферну зону на території совка, і на тому – все. Проте цього вистачило для того, щоб відрізати Ленінград із півночі, а Вермахт зробив це з півдня. І ось 14 вересня, у критичний момент, Сталін призначив Жукова командувачем Ленінградського фронту.
Віссаріонович чудово пам’ятав про те, що відразу після прибуття на Халхін-Гол Жуков влаштував показові розстріли всіх, кого вважав боягузами, панікерами та винними у невиконанні наказів верховного командування. Очевидно, тут від Жукова очікувалося щось подібне. Причому «великий полководець» не був першовідкривачем подібних методів. Задовго до нього Лейба Бронштейн, відомий під ім’ям Лев Троцький, якого вважають засновником червоної армії, практикував такі самі методи зміцнення дисципліни і єдиноначальності, але будучи більш освіченим, ніж «кирзовий» Жуков, він практикував методи, відомі з часів Римської імперії, наприклад, децимацію.
Жуков до такого не дійшов, але його фантазія знайшла не менш оригінальне втілення. Так, він не обмежився розстрілами панікерів та дезертирів, а наказав узяти в заручники сім’ї червоних армійців і в разі втечі тих з поля бою, а тим більше – у разі здачі в полон негайно пускати в розхід їхні родини. Щось подібне і зараз практикують у чучхе, щоправда, там не розстрілюють, а відправляють сім’ї на каторгу, де вони перебуватимуть не менше трьох поколінь. І що з цього гірше, ще невідомо.
Але такі заходи викликали сумніви навіть у Москві. Щодо заручників він перегнув, але тут важливе інше. Оскільки, крім страху, Жуков не зміг більше нічого продемонструвати, за місяць його звідти прибрали від гріха подалі, нібито для організації оборони москви. І загалом тут немає нічого нового, якби не той самий розрив шаблону. Ми чудово знаємо про те, що Жуков продовжував обіймати найвищі командні пости і збирати врожай нагород, але відрядження в Ленінград все-таки мало момент, який багатьом коштував би голови.
А вся справа в тому, що товариш Жуков запропонував застосовувати драконівські заходи насамперед до родин тих, хто здався в полон, простіше кажучи – пускати їх у розхід, а за місяць до того, 17 липня, у полон здався синок Йосипа Віссаріоновича – Яша. Тут слід зауважити, що обидва сини вождя та вчителя були на фронті. Вже як вони там були – інша справа, але просто уважно подивімося на рідних і близьких зелені та спробуймо виявити хоч натяк на щось подібне. У курнику – те ж саме. Але тут ідеться про інше.
Яша опинився в полоні не після поранення і не в результаті бою, а просто – своїм ходом, у цивільному вбранні і серйозно зголоднілим. Просто Яша посилено драпав разом із залишками своєї частини і дуже хотів їсти. На його біду, німецькі війська були механізованими і рухалися швидше, ніж Яша міг рухатися в машині свого комдива. І тому він здався в полон без бою і власним ходом, попередньо переодягнувшись у «селянський одяг», як він сам сказав на допиті. З усіх варіантів здачі в полон він виконав найганебніший, тому що, будучи артилеристом, у боях він практично не брав участі, а дедалі більше отирався у штабі дивізії, з яким і драпав менше ніж за місяць після початку бойових дій.
І ось тут постає питання про ініціативу товариша Жукова пускати в розхід родичів тих, хто здався в полон, особливо таким чином, як це виконав Яша. Виходить, що згідно з такою ініціативою Йосипа Віссаріоновича треба було теж пустити в розхід, разом із вусами та люлькою? Але й сам товариш Джугашвілі, хоча вже пізніше, затвердив порядок поводження з родичами тих, хто здався в полон. Їх знімали з довольства і будь-яких видів допомоги держави, тобто прирікали на голодну смерть. А от сам вождь і вчитель ніяк не обмежував себе в частині їжі.
Так, очевидці стверджують, що Сталін провокував бурхливі пиятики для того, щоб подивитися на п’яне оточення і послухати, що вони базікають у режимі розв’язаного язика. Причому його самого п’яним практично ніколи не бачили. А пояснюють це тим, що на будь-якій пиятиці Сталін дуже багато їв, причому їв м’ясо у всіх видах страв. Очевидці стверджують, що впадали в ступор, коли вперше бачили, скільки вождь може за раз з’їсти саме м’яса.
При його невеликому зрості було рішуче незрозуміло, як воно вміщується всередині тулуба вчителя. Тож і тут вийшов розрив шаблону, хай і не такий значний. Словом, не було помітно, що вождь застосовував до себе аскези, затверджені стосовно стада. Але то – стадо, а він же був пастухом. А нинішнє стадо відновлює йому пам’ятники і повертає назви. Так, у Волгограді аеропорт тепер називається «Сталінград», а буквально днями в московському метро відкрили бюст Сталіна. І ось тепер можна повернутися до справ поточних.
Навряд чи комусь треба пояснювати, що впродовж усієї широкомасштабної фази війни агресор мав чисельну перевагу буквально за кожним компонентом, що формує загальну міць армії. Це справедливо для кількості озброєнь, боєприпасів і особливо – особового складу. Перші дві позиції противник уже практично довів до стану постачання з коліс, тому що більшу частину складських запасів уже спалено. Саме з цієї причини понад третину боєприпасів тепер поповнюють за рахунок Північної Кореї та частково – Ірану. За деякими позиціями озброєнь – та сама картина. Так, північнокорейська артилерія і ракети вже суттєво замістили те, що було накопичено з часів совка або вироблено вже зараз.
Але все-таки найпомітнішою перевагою стала кількість особового складу. Як нещодавно згадувалося, навіть за словами ексгауляйтера тимчасово окупованої частини Донецької області, тільки вбитими ворог уже втратив понад мільйон голів, але, за свідченням європейських дослідницьких інститутів, просто зараз армія росії все одно має найбільшу чисельність із часів вторгнення. І між іншим, про це мовить сам прутін. Так, під час зустрічі з представниками «Ділової росії» прутін заявив, що рф направляє на фронт майже вдвічі більше військовослужбовців, ніж Україна. З цього начебто випливає, що чисельність особового складу противника має не просто перевищувати можливості ЗСУ, але ця перевага повинна наростати з плином часу.
І тут виникає новий розрив шаблону. Ви або маєте таку величезну перевагу вже наявного особового складу, або потребуєте проведення мобілізації. Ці два факти якось не стикуються між собою, і цензура повинна була забезпечити одноманітність і струнку позицію хоча б для того, щоб внутрішня суперечність дивної позиції не вказувала на те, що панове брешуть. У зв’язку з цим виникає кілька цікавих моментів.
Так, путінські заяви розходяться з оцінками західної розвідки. За інформацією The Wall Street Journal, яка посилається на джерела, знайомі з розвідданими США і країн Євросоюзу, реальна кількість новобранців у російській армії становить від 30 до 40 тисяч осіб на місяць. Основний стимул вступу до війська — щедрі грошові виплати. Крім того, йде активне вербування у виправних установах. Але ці заходи дають змогу лише компенсувати масштабні втрати на фронті. В цьому випадку йдеться про всі види втрат, а не тільки убитими.
Плюс до того, сьогодні пройшла інформація, яка сама по собі особливої погоди не робить, але в процесі її коментування спливають певні реальні речі, які констатує найвище керівництво. Але вони також суперечать загальній тональності пропаганди. Простіше кажучи, тут теж проходить лінія розриву шаблону. А це виглядає так:
«…Кілька… джерел у Кремлі та серед військових прокоментували рішення… путіна відправити у відставку командувача Сухопутних військ Олега Салюкова і перевести його на посаду заступника Сергєя Шойгу в Радбезі».
Здавалося б, ну відправив фюрер у відставку одного з чобіт, то це його особисті рольові ігри, і вони не мають нічого такого, що могло б ілюструвати саме розрив шаблону. Але, як було сказано вище, цікаві контексти, яких торкаються самі лапті у зв’язку з цим інцидентом. Причому коментар цієї відставки дає представник адміністрації прутіна, який, безумовно, знає настрої на найвищій жердинці курника. І ось його пряма мова:
«Якщо чесно, Владімір Владімірович незадоволений тим, що відбувається на фронті. Наше просування там не таке, як потрібно, досі не звільнено ДНР, багато інших проблем. А те, що відбувалося в Курській області, взагалі нікуди не годиться. А в цьому жасі теж вина Салюкова велика є».
Правда ж, тут уже якось дуже слабко проглядається бадьорість із приводу двократного перевищення залучення особового складу до лав діючої армії? Ба більше, все це пацієнт називає «жахом», і при цьому ніхто його за язик не тягнув. Таку оцінку він дав із власної ініціативи. А інші діячі приблизно того самого рівня роблять ще категоричніші заяви:
«За словами іншого, багато воєначальників скаржилися путіну на «величезні» втрати в армії. І часто пов’язували їх із наказами Салюкова. «Тож нехай він радіє, що в Радбез пішов, а не у в’язницю за ці ріки крові», – підкреслило джерело».
Виявляється, це вони для публіки розповідають казки, а самі чітко знають про той жахливий обсяг втрат, який забезпечили чоботи. Не дивно, що саме ця відставка вважається «чорною міткою» вже начальнику генштабу Гєрасімову. Ба більше, його вже звинувачують у тому, що це саме він є генератором лементу про масштабну мобілізацію просто тому, що його бойове планування призводить до гігантських втрат, які справді скоро доведеться перекривати мобілізацією.
Тобто його звинувачують у тому, що насправді він не має здібностей для організації такої війни, яку всім їм хотілося б бачити. І між іншим, дуже різні джерела там говорять про те, що на місце Гєрасімова є як мінімум чотири кандидатури, і з жалем констатують той факт, що найкращий варіант заміни Гєрасімова ЗСУ таки вирахували і ліквідували найперспективнішого кандидата – заступника начальника головного оперативного управління генштабу. І практично всі сходяться на тому, що якщо подальший наступ матиме такі самі результати, як зараз, то Гєрасімову не зносити голови.
Але зрозуміло, що все це – їхня метушня, що просто підтверджує розбрід і хитання в їхній пропаганді та цензурі, яка не може помітити, що ось такі промови не стикуються з офіційно визнаною системою оцінок ситуації, мовляв, все добре і навіть краще. Зрозуміло, що ні в кого з них не вистачить духу сказати про те, що фюрер бере особисту участь у плануванні бойових операцій і що Гєрасімов діє в тих рамках, які поставив прутін, а раз так, то під ніж треба пускати й царя. Але такого там не може бути в принципі, і тому пропаганда наступає на власні ж граблі. А кожен день приносить усе нові підстави для такого стану справ.
Якщо вже ми почали з нічного удару по військових об’єктах в окупованому Криму, то додамо ще один аргумент до викладеного вище. Ворог сам пише про те, як воно було там цієї ночі, і виглядає це похмуро і явно непафосно:
«Знову під ударом склади боєприпасів, і дуже непрості склади. У військових є відчуття, що хтось у Криму планомірно передає ворогові інформацію. Щойно доставляють важливі боєприпаси чи авіабомби – відразу ворог атакує. Втім, подібні історії, на жаль, помічено не лише у Криму».
Можна припустити, що на ці склади привезли щось на зразок балістики, бо там відбувалася потужна повторна детонація. Плюс до того, балістику запускають із мобільних пускових установок, а попередньо стало відомо про те, що прилетіло у криті стоянки військової техніки. Там теж практично все вигоріло. Це – наші здогади, але противник явно реагує на це так, неначе було вирізано не ті склади, на яких лежали снаряди і патрони. Але це не всі їхні враження:
«Джерела в Криму вважають, що деякі повітряні цілі було запущено з моря. Таке враження, що дрони взялися нізвідки. Можливо, їх доставили до нашого узбережжя під водою. Будемо з’ясовувати. Наслідки, на жаль, серйозні».
Про це розповів представник командування чорноморської флотилії. Причому також назвав наслідки серйозними. А ви кажете – полювання… ну гаразд, не кажете – думаєте.