Таким чином, москва відкрила другий фронт із повною впевненістю в тому, що контроль європейських структур уже в неї в кишені. Якщо спочатку комбінація мала на меті лише вилучення у нас ГТС і нав’язування кабального газового договору, про що не могла не знати підписантка з нашого боку, то тепер уже йшлося про економічне вбивство України. Справді, десятки мільярдів доларів, які Україна мала заплатити навіть не за газ, а за повітря, повинні були поховати нас остаточно. Тим, хто вважає, що ми згущуємо барви, рекомендуємо самостійно знайти показники України за 2014 і 2015 роки, а потім знайти суму позовних вимог, висунутих «Газпромом», після чого – зробити власний висновок, який не залежить від нашої думки.
У цей момент і почалася контргра України в особі Антимонопольного комітету. Тут постає логічне запитання про те, чому не Нафтогаз підняв прапор. Але Нафтогаз його підняв не в Україні, а у Стокгольмі. Інша річ, що він підняв його приблизно з тими самими аргументами, що й АМКУ. Йшлося про кабальний договір явного монополіста, який висунув Україні несправедливі умови контракту в частині ціни газу. Доказову базу було засновано на вартості газу для країн-споживачів, більш віддалених від родовищ у РФ, та особливостях його транзиту через Україну. За контрактом «Газпром» зобов’язався забезпечити і певну кількість транзитного газу, що не було виконано, а через те що цей компонент було зав’язано на його кінцевій ціні для України, було виявлено ознаки зловживання монопольним становищем, а це вже – компетенція АМКУ, який має право штрафувати монополіста і примушувати його усунути порушення.
Це й було зроблено, і після короткої процедури досудового врегулювання було подано позов на стягнення майже 186 мільярдів гривень. Зрозуміло, що всі вихідні дані для АМКУ готував Нафтогаз, і АМКУ лише виконував роль позивача у справі. І ось у цей момент проявилися перші ознаки того, що у гру включилися професіонали найвищого класу, і не лише вітчизняні, скажімо так. Хтось проаналізував поведінку «Газпрому» в таких ситуаціях і поставив на те, що чванлива та неповоротка контора покарає себе порушенням процесуальних строків. Тож коли представники «Газпрому» подали до суду свої довіреності від імені «Газпрому» за підписом його голови Міллера, суд зажадав підтвердження повноважень на видачу таких довіреностей у самого Міллера. Поки «Газпром» оговтувався від такого нахабства, спливли процесуальні строки, в які той міг відреагувати, і було винесено рішення на користь АМКУ, яке пройшло всі інстанції й набуло чинності.
Тобто з самого початку було враховано, як саме відреагує «Газпром» на подібне формулювання питання, і той покотився, як куля в лузу. Вся краса цієї ситуації була в тому, що в АМКУ немає договірних відносин із «Газпромом» і на нього не поширюється умова про вирішення спорів в арбітражі Стокгольма. Якби прапори підняв Нафтогаз, йому неодмінно довелося б це робити у Швеції. А так питання юрисдикції було вирішено в елегантний спосіб.
Але тут було передбачено і ще один момент, який мав проявитися в позиції «Газпрому». Той поставив свою гру саме на Стокгольм, бо зрозуміло, що Україна контролюватиме всі можливі потуги купити суддів. Як ми тепер знаємо, цього не сталося, і не тому, що «Газпром» не хотів цього або не мав можливостей, а тому, що була велика ймовірність розкриття цієї операції, що могло зашкодити великій грі. Ті, хто в темі, можуть легко порахувати, яка сума заносу могла стояти на кону в разі чого. І вже тільки її порівняти з сумнозвісними преміальними.
Але у Стокгольмі все теж сталося не так, як планували в москві. Там вважали, що справа у них виграшна, бо в договорі зафіксовано саме те, на чому вони побудували свою позицію нападу. Їх влаштувало б навіть часткове задоволення позову. Нехай це було б не 50, а 40 чи 30 мільярдів – це все одно була б непідйомна сума для України, а для «Газпрому» вона була б просто зітканою з повітря. Жодних збитків він не зазнав. Тож вони розраховували, що атакуватимуть, а Нафтогаз – відбиватиметься. Але сталося дещо інше.
Нафтогаз подав зустрічний позов, у якому просив стягнути всю суму неправомірно завищеної вартості газу за той самий проміжок часу. Москва докладала всіх зусиль для того, щоб виграти суд. Якщо комусь вдасться добути дані про те, скільки «Газпром» офіційно заплатив фахівцям за юридичний супровід арбітражу, – пишіть. Ми можемо більш-менш обґрунтовано припускати це, але в будь-якому випадку, суми там пройшли на десятки мільйонів, і це лише офіційні платежі, без урахування неминучого кешу, який неможливо підрахувати. Причому оплату було здійснено до всього цього заходу або під час його, і в результаті було оплачено поразку як у Києві, так і у Стокгольмі.
(Далі буде)