При цьому слід врахувати, що військова доктрина курника називає Штати потенційним противником, а відповідна доктрина в США називає потенційним противником – курник. І виходить, що після зустрічі з «ворогом» ворожа преса ще з місяць вирувала «аналітикою» та розумними статтями, а поїздка до Китаю миттєво зникла з інформаційного поля курника, неначе прутін із бункера не виходив і навіть не злазив із улюбленої валізи. Таке буває тільки в тому випадку, коли провал переговорів був навіть не частковим, а повним та беззастережним. Тут важливе не те, що про це пишуть, а те, чого не пишуть. А не пишуть узагалі нічого.
І тут ще важливо врахувати показовий момент. Ніхто з почту прутіна взагалі ніяк не коментував цю поїздку. А в минулі часи товариш Міллер просто фонтанував прожектами і розповідав про те, як воно все буде чудово і шоколадно. При цьому він не шкодував епітетів на адресу старшого брата, який є надійним партнером та гігантським ринком збуту для його газів. Тепер – нічого подібного немає навіть близько. Ну, й інші учасники делегації, які супроводжували царя і кому було дано команду бути готовими підписувати важливі документи, теж не поділилися своїми враженнями від візиту, ба більше, навіть ніхто навіть не натякнув на те, що там взагалі планувалося підписувати.
Як це не дивно, за кілька днів до цього Тромб літав до Пекіна приблизно за тією ж схемою. І на його борту були керівники найбільших американських і одночасно – світових компаній, які повинні були взяти участь в оформленні прориву торговельних відносин з Китаєм. Ілон Маск, Тім Кук та інші товариші летіли до Китаю з якимись конкретними цілями, які Тромб позначив як уже досягнуті та потребують формалізації. Тому вони й увійшли до складу делегації Тромба.
І тут треба зауважити, що час топменеджерів такого калібру – природно, на вагу золота. І якщо Додік, який веде легковажний спосіб життя, цілком може собі вештатися світом або ж ганяти кулі в Мар-а-Лаго, то такі діячі, як Кук, не мають подібних опцій взагалі і всі 24 години кожного дня життя в них розписано похвилинно. Все це до того, що вирвати таких людей із їхнього щільного графіка могли тільки якісь вкрай серйозні обставини, які не можна було проґавити в жодному разі.
Можна тільки уявити, що Додік їм наплів для того, щоб ті полетіли з ним до Пекіна. І як потім стало зрозуміло, нічого суттєвого там не сталося. Принаймні, їхня присутність там виявилася взагалі зайвою, ба більше, вони стали свідками величезного нічого, що Тромб зміг отримати в Пекіні. З офіційних звітів можна зробити висновок, що Китай дозволив доступ на свій ринок певної кількості яловичини, сої та деяких інших сільськогосподарських продуктів.
Ось це і видається за нестерпне досягнення, і все б нічого, але перш ніж Додік почав свою гру в тарифи, всі ці позиції були відкритими в Китаї і Штати мали панівне становище серед країн-експортерів, але завдяки його мудрим діям експорт було повністю зупинено, а тепер вдалося повернути його малу частину тому, що колишню квоту США вже майже повністю заповнено продукцією Бразилії, Аргентини, Мексики та інших країн. Нічого більшого там досягти не вдалося. А сам Додік на запитання про найголовніше досягнення візиту сказав, що це відносини в тому сенсі, що Сі – його друг, а він – друг Сі. А ще Додік сказав, що Сі назвав його найкращим президентом усіх часів і що за 15 місяців свого правління Додік зробив більше, ніж усі президенти, разом узяті.
(Далі буде)
Президент з діагнозом на тому місці, де у звичайної людини лице:)))!!!
“А ще Додік сказав, що Сі назвав його найкращим президентом усіх часів і що за 15 місяців свого правління Додік зробив більше, ніж усі президенти, разом узяті.”
“На хвастуна не нужен нож,
Ему немножко подпоёшь
—И делай с ним, шо хошь.”