Для того щоб перейти до розповіді про особистість, яку ми обрали символом перемоги у Другій світовій війні, звернемо увагу на важливу і вже точно – об’єктивну деталь обох світових воєн. Як ми пам’ятаємо, Перша світова війна зайшла у глибокий клінч і стала позиційною. Більш-менш широкі маневри її початкового періоду залишилися позаду. Армії сиділи в окопах і виколупували звідти одна одну артилерією. Будь-які атаки закінчувалися купою трупів, які забезпечувалися роботою вже численних кулеметів.
По суті, позиційна війна або повинна йти в перемир’я, тому що явна перемога перестала світити обом сторонам, або похід «до переможного кінця» буде зумовлено тим, у якої сторони раніше закінчаться ресурси. З часів Сунь-Цзи, що застерігав від такого роду воєн, відомий постулат про те, що перемога в такій війні буде в того, хто має у своєму розпорядженні великі ресурси та/або вміє їх використовувати найбільш ефективно.
Загалом на фронті склалася гнітюча рівновага, але з гіршими перспективами у Німеччини та її союзників. Це було зумовлено наявністю у них двох фронтів – Західного та Східного. А ця конфігурація завжди більш ресурсомістка, ніж війна на один фронт.
Але наприкінці 1917 – на початку 1918 років ситуація змінилася на користь Німеччини. Більшовики вивели росію з війни, та ще й на ганебних умовах, виплативши Німеччині контрибуції. З одного боку, для Німеччини зник другий фронт, а з іншого – вона змогла поповнити свої ресурси за рахунок росії, що капітулювала.
Здавалося б, ця зміна конфігурації великої війни повинна була відкрити Німеччині друге дихання, але на боці Англії та Франції виступили США зі своєю передовою промисловістю та величезними ресурсами. Власне, на цьому війна й закінчилася. Принаймні, німецький Генштаб зробив правильні розрахунки та висновки, які показали неминучу поразку найближчим часом. У підсумку Берлін підписав капітуляцію у знаменитому залізничному вагоні, що стоїть у Комп’єнському лісі.
Друга світова війна пішла приблизно за тим самим сценарієм, але ситуація виявилася ще гіршою. Якщо в першій війні союзники однієї та іншої сторін вступили у війну одночасно, то тут усе виявилося набагато складнішим.
З початку війни і до літа 1941 року совок виступав у ролі союзника Німеччини, яка за цей час змогла вибити з війни Францію. Власне, Гітлеру вдалося вирішити питання другого фронту, і в континентальній Європі він його вже не мав. Велика Британія була на острові та в глухій обороні.
Тепер Німеччина докладала всіх зусиль для того, щоб підрубати Англії шляхи поповнення ресурсів. Усі добре пам’ятають епопею з німецькими підводними човнами, які топили конвої у водах північної Атлантики, але німецькі рейдери пішли далеко від берегів Німеччини й топили британські судна біля берегів Південної Америки і навіть Східної Африки, в районі Мадагаскару.
Тож навіть маючи величезний військово-морський флот, Британія була в дуже скрутному становищі, і якби не допомога США та Канади, спочатку добровольцями, технікою та зброєю, а потім – прямою військовою допомогою, то їй навряд чи вдалося б вистояти.
У такій ситуації Гітлер вже міг воювати з більшовиками в режимі одного фронту, і він був близький до того, щоб повторити свій французький успіх. Мало того що було розбито совкові війська першого і другого стратегічних ешелонів, – було захоплено величезні ресурсні райони, в яких знаходилися сировина та промисловість.
(Далі буде)