Уперше опубліковано: 06.03.2019
Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Невгамовний імператор»
Останнім часом він зовсім не любив виїжджати за межі імперії. Не те щоб його нікуди не запрошували, навпаки: фараон Північної Кореї, Капо ді тутті капі Венесуели і багато інших друзів та колег постійно шлють йому запрошення «відвідати з офіційним дружнім візитом» їхні країни, але після того, як у Сирії зрубали свій літак, – розхотілося. Щоправда, він виїжджав на весілля однієї знайомої фрау і навіть станцював там танго під пісню «Яблучко», але це було скоріше винятком, ніж правилом.
Але цього разу він просто не зміг відмовитись від запрошення імператора У-Луна (молочного). Імператорів нині залишилося зовсім небагато, «а крутые пацаны – корефаниться должны». Тож довелося летіти. В аеропорту зустріли за першим розрядом і навіть дали кілька залпів із гармат. Вже потім У-Лун пояснив колезі, що залпи виконувались прагматично. Тобто до стволів гармат прив’язали корупціонерів і наркоторговців. Таким чином і злочинців стратили, і урочисті залпи продемонстрували.
Чомусь імператора це пояснення не потішило, хоча він завжди залюбки читав зведення своїх військових про те, скільки і де вони сьогодні вбили. Особливо він любив подробиці – чим, як і коли було вбито таку кількість людей. Тут був інший випадок, і саме розстріляні корупціонери й наркоторговці викликали в нього глибоке співчуття. Невідомо, чи то молодість згадав, чи нинішні справи, але імператор засумував.
Коли оркестр почав грати гімн імперії: «Наш царь солнцеликий стоит нерушимо, аж лошадь прогнулась и Шойгу вспотел…», він попросив колегу, щоб оркестр перестав грати гімн, а зіграв щось веселе. Так і сказав:
– Дорогий У-Луне, давай по-простому, по-нашому, по-імператорськи, без гімнів і кантат. Хай вони зіграють щось веселе, і ми пройдемося вздовж твоїх гвардійців!
Імператор пам’ятає свій стан «фантомного руху», коли при виконанні цього самого гімну в Єгипті у нього з’явилося відчуття, що волосся встає на лисині, тож він вирішив не повторювати цього досвіду тут і зараз. У-Лун подав непомітний знак, і оркестр миттєво затих, а до них підбіг військовий диригент. Він щось швидко відрапортував своєму керівникові, той щось коротко відповів і поглядом показав на гостя. Диригент швидко розвернувся на підборах і запитав чистою імперсько-російською:
– Що вам зіграти, ваша величносте?
– Щось просте, веселе та душевне!
– Чи можу я дізнатися про назву цього твору? Що саме виконати?
– «Мурку», – сказав імператор.
Диригент так само чітко розвернувся і побіг до свого оркестру. За хвилину оркестр гримнув відому мелодію про «Марусю Климову», і імператори рушили вздовж здоровезних вояків зі складу почесної варти. Все справді пішло швидше і простіше. У-Лун знав цю пісню, як знав і те, що його колега любить саме такий вид вокального мистецтва, який чомусь отримав французьку назву «шансон».
Після цього – протокольні фото з рукостисканнями та обіймами, а після завершення цієї частини протоколу У-Лун запитав:
– Послухай, якщо все по-простому, їдьмо до мого палацу біля моря. Нашим людям дамо завдання готувати потрібні папери до підписання, а ми просто відпочинемо і поговоримо про життя. Бо ж сперечатися нам нема про що?
Імператор кивнув головою і легким рухом голови покликав начальників служб безпеки та протоколу. Він швидко пояснив, що плани змінюються, і через годину вони були на місці. Море, повітря, затишок, комфорт і спокій. Вони досхочу закусили місцевими цікавинками гастрономічного мистецтва і в очікуванні обіду влаштувалися на терасі, що виходила до моря.
Тут вони обговорили питання торгівлі, міжнародного співробітництва і трохи про перспективи, але в якийсь момент У-Лун перервав розмірений плин бесіди і запитав прямо, по-дружньому:
(Далі буде)