Вірус комунізму (Частина 4)

Автор: anti-colorados

Але була ще одна паралель, сенс якої зараз важко зрозуміти, але насправді те, про що розказано вище, –  швидше теоретична база виносу мозку, а була ще й практична складова, хай і не така численна. Загони юних помічників лісника, ДАІ та інших долучали юнь до практичного застосування політики партії та уряду. Вони поступово вживалися в той образ, який повинні були прийняти через кілька років.

Але найбільш плідним механізмом ознайомлення підлітків з умовами майбутнього життя були піонерські табори. Вони давали уявлення як про казарму чи армію, так і про тюремну камеру. Загалом це була суміш із лайт-версій того й іншого. Ті самі ходіння строєм з піснями, той самий принцип – не залишати без діла, щоб у голову не лізли дурні думки. Той самий жорсткий розпорядок дня і головне – наочна демонстрація того, як відрізняється життя солдата й офіцера, зека та вертухая.

Удень піонервожаті розповідають про Леніна, дисципліну та обличчя будівельника комунізму, а вночі – бухають, як скажені буйволи, і спаровуються так, що таке навряд чи пропустили б зараз на відповідних ресурсах із подібним відео. І це добре, якщо у табору не було «шефів», які заїжджали по полуничку, – тоді піонери та піонерки безпосередньо долучалися до заходів із майбутнього життя, вже розуміючи напевне, що означає бути начальником і що – підлеглим.

Усе це підштовхувало до головного висновку: якщо хочеш мати все, а не щоб тебе мали всі, – включайся в систему і роби так, як вона того вимагає, ну, а ні – то хто тобі винен? І ось усі ці любителі смачного пломбіру, ковбаси по 2.20 та «Можна зателефонувати коханій за 2 копійки з телефонної будки» насправді ностальгують не за ковбасою та будкою. Насправді вони хочуть стати вертухаями, наглядачами, невеликими наполеончиками і щоб вони мали хай і невелику, але частину свого стада. Саме мали. І щоб стадо теж приймало ці умови гри. Ось що їм потрібно.

Отак працює цей страшний вірус. І як можна зрозуміти, він уміє розмножуватися навіть тоді, коли сама система давно впала, і навіть у головах тих, хто ніколи цього не бачив особисто і кого вночі не піднімали на «доповідь шефам» у піонертаборі. Вони всіма фібрами душі прагнуть цього, і між іншим, у ролі окупанта вони реалізують те, чого внутрішньо прагнуть. Війна та окупована територія з мирняком, сформованим у стадо, – це для них – «сбыча мечт». І що найголовніше – цей вірус не лікується умиротворенням, і він не зникне, якщо його просто не помічати. Його потрібно витравлювати так само ґрунтовно і довго, як він вкорінювався, бо мудрі алкоголіки недарма вивели формулу: «Чим захворів, тим і лікуйся!»

Нерозуміння всього цього загрожує не тільки тим, що неможливо зрозуміти весь зміст промови агента Сміта про людину-вірус, а й безумовною можливістю заразитися цією поганню там, де це начебто й неможливо в принципі. Там, де совка не було ніколи, – в тих самих Штатах. Але американці ж обрали собі президента, який у совку на якійсь високій посаді почувався б набагато краще, ніж у США. Принаймні, вже добре відомо те, як він пустував на своєму шоу «Міс Всесвіт» із моделями, переважно – малолітніми, а в совку в нього з цим не було б жодних проблем. Партквиток і висока посада зробили б його абсолютно недосяжним для правоохоронних органів. Напевно, саме це стало підґрунтям того, що він сам озвучив: «Я подобаюсь путіну, путін подобається мені».

І як бачимо, ця зараза циркулює доти, доки є її джерело. Адже недарма римляни після падіння Карфагена не просто зруйнували це місто, а зрівняли його із землею, засипали сіллю, щоб там нічого не росло, і провели обряди прокляття цього місця. Тож для боротьби з цим злом не потрібно вигадувати нічого нового, просто треба згадати те, як із ним боролися раніше, і зробити щось подібне. Якнайшвидше.