Автор перекладу: Світлана
Від редакції
Події сьогодні розвиваються набагато швидше, ніж я передбачав, і різні інформаційні джерела просто фонтанують різнорідною інформацією, яка часто носить взаємовиключний характер. Власне кажучи, численність цих потоків і змусила відкласти інші теми вбік і виступити якщо не з продовженням теми, то, принаймні, на цю саму тему, щоб спробувати хоч якось упорядкувати ці потоки. Але все написане нижче слід сприймати як симуляцію процесів, які відбуваються, тому що жодних інсайдів я не маю.
***
Отже, зараз іде вирування навколо переговорів з прутіним, і тут одразу треба внести ясність у те, наскільки необхідними видаються ці самі переговори. Якщо міркувати раціонально, Україні потрібні не переговори, а зброя. Багато зброї. Те, що ЗСУ навчилися розпоряджатися цією зброєю не гірше, ніж армії країн-виробників, а іноді й краще, вже ні в кого не викликає сумнівів. Але у зв’язку з тим що в США змінилася адміністрація, цей потік практично припинився, що було очікувано.
Ну, а якщо уважний спостерігач має уявлення про те, скільки до нас зайшло зброї від партнерів і яку частку становить американська зброя, він повинен розуміти, що ЗСУ дуже потребують поповнення однотипної зброї, постачання боєприпасів, часто – дуже специфічних, ремкомплектів, вузлів і агрегатів до того, що було поставлено раніше. Тобто необхідне відновлення логістики, в тому числі, а можливо, і насамперед – із США. Поки європейські партнери наростять можливості постачання всього цього власного виробництва, мине якийсь час, а поки треба якось викручуватися із цієї ситуації.
Знову-таки, досвідчені піонери знають, що під час війни поповнення армійських ресурсів допустиме будь-якими способами, аж до того, що це доведеться десь вкрасти. Але коли йдеться про щось більше за стрілецьку зброю, це не варіант. Виходить, що дуже багато з того, що конче потрібне нашим військовим, потрібно отримати або прямо з США, або якимось обхідним шляхом, але в такому разі знадобиться дозвіл США на постачання з третьої країни. І як ми розуміємо, з нинішньою адміністрацією США і це стало проблемою.
І якщо обійти цю позицію неможливо, залишається один вихід – якось змінити її. І от наші європейські партнери розпочали дуже тонку гру в цьому плані. З одного боку, треба було зробити так, щоб Трумп пом’якшив свою позицію щодо України, а з іншого – щоб він зробив її жорсткішою щодо прутіна. Саме формулювання такого завдання виглядає зі сфери фантастики, але тут вся справа не в тому, як цю фантастику бачить читач, а в тому, як її бачить письменник.
І якщо за справу беруться профі, то все стає не таким уже й безнадійним. Самодіяльність зелені вже пригасили, та він і сам уже знає, що означає блукати з неголеним писком і в кальсонах посеред Білого дому. Образ мачо, що явно обжерся «Мівіни», там явно не зайшов, і стало зрозуміло, що захоплюються таким безглуздим його виглядом тільки найближчі холуї, які накупили собі повне зібрання творів лідора «Як я їв «Мівіну». День перший» і далі – за списком. До речі, писати свою нетлінку він начебто теж перестав.
Тут варто уточнити вихідну позицію саме в цій грі, без цього буде складно вибудовувати подальші спекуляції. Отже, Трумпу до України немає жодної справи. Він – цинічний тип, абсолютно позбавлений емпатії. Тому йому начхати на такі поняття, як демократія, права людини та інша нісенітниця, яку на хліб не намастиш. Отже, спілкуватися з ним, оперуючи такими категоріями, – це наперед приректи себе на невдачу. Плюс до того, войовниче невігластво Трумпа не може запустити в його свідомості якісь історичні аналогії, і якщо його звинуватити в тому, що він крок за кроком повторює сценарій мюнхенської змови, то швидше за все, він навіть не зрозуміє, про що мова взагалі.
Причому тут справа не лише в Україні, а й у Канаді, яку він сам намагається підім’яти, як Гітлер це зробив із Чехословаччиною. Зрозуміло, що він може спробувати вгадати, біля якої лунки його поля для гольфу знаходиться цей самий Мюнхен, але «знущати» себе таким чином він довго не стане і, як мінімум – просто втратить інтерес до теми, переключившись на штрафи для пінгвінів. Ця тема йому значно зрозуміліша і, безумовно, цікавіша.
Але якби все було саме таким чином і він був би просто індиферентним до України, то це було б ще нічого, але для нього Україна – червона ганчірка, бо його ненависний візаві Джо Байден щиро стояв на нашому боці. Одного тільки цього для Додіка достатньо, щоб зайняти прямо протилежну позицію. І загалом така ситуація виглядає майже безвихідною, а вихід із неї можуть шукати виключно профі, які знають правила гри і те, як застосувати ту чи іншу тактику в найскладнішій ситуації.
Між іншим, не запровадивши проти США дзеркальних тарифів, як це зробили Канада і Китай, Європа залишила двері відчиненими, зокрема, й на тему України. Якщо хтось цього не помітив – зверніть увагу. Саме тому європейські лідери мають можливість прямо обговорювати з Трумпом ключові питання в робочому режимі, а не у форматі очної баталії, яку в Білому домі нещодавно дав прем’єр-міністр Канади Марк Карні. Досі ніхто не може збагнути, навіщо був потрібен очний діалог у ситуації, коли позиції були явно протилежними.
У цьому сенсі європейці не грюкали дверима і тому мають дещо більшу свободу маневру. І саме вони взялися за виведення ситуації з глухого кута. Поки в Німеччині відбувався процес зміни влади, цю роль взяли на себе президент Франції та прем’єр Великої Британії. І треба сказати, що вони грають дуже професійно. Це можна визначити як із ходу подій, так і практично повного режиму мовчання, яким супроводжуються їхні дії. Тобто вони не оприлюднюють деталей спілкування з Трумпом, знаючи його непередбачуваний характер.
Вони неначе залишили йому можливість говорити на цю тему все, що він визнає за потрібне, на відміну від того ж Китаю, який викрив Трумпа у брехні, коли той сказав, що з Пекіном відбуваються щоденні контакти. Очевидно, що, обпікшись на Китаї, Трумп все-таки оцінив надзвичайно тонку гру європейців, які діють на результат, а не на зовнішні атрибути процесу. Адже й справді ніхто не зможе сказати напевно про те, скільки той самий Макрон мав телефонних розмов із Трумпом на цю тему.
Що стосується ставлення до прутіна або стосунків з ним, то тут можна опустити їхню основу, бо раніше ми докладно писали про те, що в нинішньому становищі Трумпа жоден найдикіший компромат на нього, який є в руках прутіна, не зіграє йому на користь. Тобто реалізувати можна, тільки завдати шкоди становищу Трумпа саме зараз, на відміну від першої каденції, вже не вийде, зате можна отримати його самодержавний гнів по повній програмі. Інша справа, що Трумп має вождистський і вкрай авторитарний характер, і тому він не відносить до недоліків такі риси в того ж прутіна чи Сі. Якби була його воля, він сам би відправляв за ґрати тисячі незадоволених його режимом або просто ліквідовував за допомогою найманих фахівців. Тож ці аргументи не працюють.
Інша річ, що зараз він розуміє уразливе становище прутіна і бачить, як індуси та китайці не соромлячись вивертають кишені дідусеві до шлунка і навіть глибше, і він шукає можливість знайти й собі тему на цьому святі життя. Він залюбки відтиснув би у прутіна газовий бізнес. Схоже, про нафтовий йому розповіли, що там настільки похмуро, що краще не влазити, а от газ – інша справа. Тим більше в той час, коли «Газпром» стоїть раком і Китай зараз качає газ просто за борги, яких прутін набрався раніше. Саме цей вид стерв’ятників, які посідали на туші ще не зовсім здохлої росії, викликає у нього найжвавіший інтерес. Справді, якщо можуть Індія, Китай, Туреччина та інші країни, чому б і йому туди не прилаштуватися? Тим більше, можна було б перекинути здобич на дітей.
І ось із цієї диспозиції вже можна грати. З України Трумп хотів витягнути образ миротворця, бо пообіцяв припинити війну за годину і з телефону. Але не вийшло. І якщо на початку вину за це він явно покладав на Україну, то тепер правильно побудованою роботою ця вина поступово зійшла з України і все сильніше навалюється на росію. І ось це 30-денне припинення вогню насправді спочатку було ініціативою Трумпа, а тепер його ж слова йому й повернули. Мовляв, чудова ідея і всі її підтримують, чи ні? Виявляється, прутін не підтримує саме його ідею. І під це йому пояснюють, що карлик намагається виставити його дурнем.
Ну, а наступний момент пов’язаний з активним спілкуванням прутіна з Сі в москві. Цілком можливо, що саме тому не було спроби вдарити по параду. Саме через Сі. А якщо хтось забув, там вариться тема газопроводу «Сила Сибіру-2», і Сі вже висував зустрічну пропозицію про те, що готовий розкручувати проєкт, якщо йому передадуть істотну частину «Газпрому», і що без цієї умови він не готовий продовжувати розмови на цю тему. І ось, як з’ясовується, прутін це зробив головним пунктом переговорів. І це теж показує, що всі ті казки, які прутін плів Додіку, – розведення лоха.
Але хтось усе це мав донести до найбільшого президента всіх часів. А ми ж пам’ятаємо, що нам потрібна зброя, багато зброї? І ось зі складів в Ізраїлі в Україну вирушає ще одна батарея ЗРК «Петріот», а Штати дають добро на постачання кількох сотень ракет до них та РСЗВ «Хаймарс». Кажуть, що почалися зрушення і з інших видів озброєнь. Вести переговори можна так і сяк, можна не вести їх зовсім, а от зброю треба завозити посиленими темпами просто тому, що у війні на виснаження ресурсів це найперше завдання.
Словом, це симуляція, яка описує десь середину шляху процесу, і кожен може її покрутити в будь-який бік, щоб подивитися, що з цього вийде. У всякому разі, це буде набагато продуктивніше, ніж істерично кидатися з однієї крайності в іншу. Спробуйте, я впевнений – вийде.