Автор перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Поки лунають гучні заяви чи то з приводу хоч і скромного, але корисного в побуті подарунка, який Катар підніс президенту США Дональду Трумпу у вигляді персонального люксового Боїнга-747, про який Додік уже сказав, що залишить собі на згадку цю милу дрібничку за 40 мільйонів доларів, чи турецького маршу, який може вже бути виконано не на піаніно, відбуваються й інші події, що мають важливе значення на перспективу. Як не крути, але вже всім зрозуміло, що Трумп і його молода команда з криком «Ламати – не будувати!» зайнялися перебудовою поки ще своєї країни.
Виявилося, що слова зі старої більшовицької пісні «Весь мир насилья мы разрушим до основанья а затем…» стали девізом Республіканської партії. І треба зауважити, що темп, набраний дуетом Трумп-Муск, цілком вказує на те, що впораються вони з цим досить швидко. Власне кажучи, ніщо не вічне під місяцем, і чогось подібного можна було чекати, і справа тут не тільки і не стільки у Трумпі, скільки у більшості американського електорату, якому явно захотілося движухи. Він вирішив вирватися з липких обіймів «золотого мільярда» і згадати старі добрі часи, коли ніякого загниваючого багатства не було, зате було його величність свавілля. Простіше кажучи, вони вирішили поринути у світ, добре описаний фільмами у стилі «вестерн».
Зрозуміло, що такого ніхто не чекав, але так буває, коли у багатих батьків, обтяжених званнями та регаліями, з’являються нащадки, які зневажають багатство, але не заперечують грошей, на які вони купують дуриво, щоб нюхати його і потім знімати ржачні відоси. Причому, якщо послухати таких покид… підлітків, то виявиться, що цим самим вони висловлюють протест. Вони не підуть протестувати з лопатою на укладання асфальту і тим більше не опиняться в окопах, а ось так – будь ласка. У своїй практиці я на таке надивився стільки, що краще не треба. І ось американський електорат зараз виконує саме це. Народившись зі срібною ложкою в роті, вони виплюнули її і вирішили, що їх усе це вже втомило. Ну що ж, ніхто їм не може в цьому завадити.
Всім іншим треба розуміти, що ніхто не зможе дати точних прогнозів щодо того, коли це дуриво вивітриться і чи станеться це взагалі. Просто нагадаємо, що Стародавній Єгипет як провідна імперія існував три тисячі років, елліни правили більшою частиною Старого світу сотні років, Римська республіка, що виродилася в імперію, теж існувала сотні років. Але у всіх цих феноменів є дещо спільне. У певний момент здоровий глузд народів та еліт сказав: «Я втомився, я йду». Не виключено, що ми присутні саме при такому акті державного сепуку. Але це зовсім не означає, що й усім треба робити точнісінько те саме.
Нещодавно ми писали про те, що на просторі Європи починає формуватися щось нове в аспекті безпеки. Початок цього процесу поклав двосторонній договір про дружбу та взаємодопомогу між Францією та Польщею. І ось стало відомо про те, що Велика Британія та ЄС вийшли на фініш процесу оформлення приблизно такої самої угоди. Що тут важливо, Британія перебуває поза ЄС, але всередині НАТО, і тому начебто виносити питання безпеки на якийсь новий трек не було сенсу.
Однак тут усе зрозуміло. Зараз викладаються нові зв’язки поза НАТО і без США, і якщо з Польщею все зрозуміло, бо вона має сухопутний кордон із курником та її холуєм – Білорусією, то з Британією ситуація інша. Саме її рух вказує на фундаментальний зсув самої концепції європейської безпеки. І, між іншим, у такій конструкції відкривається вікно можливостей для України. Якщо з рухом до НАТО у найближчі чотири роки – ніяк, це зовсім не означає, що іншого шляху немає в принципі. До того моменту, як Трамп заїхав до Овального кабінету, такої можливості не було, але тепер – інша справа. І як тут не згадати слова Вінстона Черчілля, винесені в епіграф?