Уперше опубліковано: 15.04.2020. У статті згадано пандемію КОВІД-19 і ситуацію з ОПЕК, коли росія порушила домовленості щодо обсягу видобутку нафти, та дії арабських країн у відповідь.
Авторка перекладу: Світлана
Із серії: «Невгамовний імператор»
«Спочатку планувалися урочистості. Потім – арешти. Потім – вирішили поєднати».
Імператор зібрав людей із найближчого оточення для ухвалення важливого рішення. Цього разу він вирішив не запрошувати Патрушева і наказав йому сидіти в бункері. Справді, на яку нараду його не запроси – щодо нафти, газу чи турецьких помідорів, у нього завжди одна й та сама пропозиція – «обмежений ядерний удар». Його можна зрозуміти: вік узяв своє, жінки його вже не люблять, як Паніковського, і тому він перестав дивитися новини Порнохабу й захопився переглядом таємних фільмів про ядерні випробування. Ось у старого дах і потік.
Усі добре знали, що тепер його єдиною мрією стало жахнути хоч невеликою, але ядерною бомбою – куди завгодно. Загалом на це намагалися не звертати уваги, але останнім часом одразу кілька людей повідомили про те, що бачили Патрушева за розкладеною картою Воронежа, де він щось там робив за допомогою лінійки та циркуля. Тож його акуратно помістили в бункер і на його робочому столі навіть встановили велику червону кнопку зі сканером сітківки та відбитка пальців.
Особисто йому нічого не казали про призначення кнопки, але він здогадувався, що його залишили як базовий елемент відплати, якщо нагорі з імперією щось трапиться. Через те що кнопка була лише одна, Патрушев здогадувався, що вона запускає одразу все. Він жадібно на неї заглядався, але відчував, що час ще не настав.
Насправді кнопка запускала не всі ядерні ракети, як він вважав, а вмикала одночасно два прилади. Перший – подавав теплу воду в біде дамського туалету, розташованого тут же, в бункері, а потім – вмикалася камера відеоспостереження в тому самому туалеті, чиє зображення виводилося на величезний екран панорамного огляду, де зараз відображалася карта світу з усіма підводними човнами, військовими кораблями і навіть супутниками. Хоча де були кораблі насправді – ніхто до ладу не знав, а на екран транслювався просто мультик.
Словом, Патрушева не покликали. Зате тут було багато інших гідних дворян, частину яких імператор знав з дитинства. Вони разом вийшли з підворіть у дворяни і розуміли один одного з півслова. Але були й нові люди – воєвода, наприклад. Він сидів у хутряних унтах і пом’ятому кашкеті. До його крісла було прив’язано віжки бойового оленя, з яким він не розлучався. Дивлячись на воєводу, класик якось написав, сплутавши оленя з козлом:
«Ще старий цап, товариш бородатий. Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків, дивимся на Місяць, співаємо пісень і соловейка слухаєм…» (Л. Подерв’янський, «Король Літр» 12:01 – 12:16). Тут також був присутній «космонавт-батутчик» Діма зі своїм батутом та деякі інші високопосадовці.
Імператор оглянув присутніх грізним та проникливим поглядом, але виявив, що він (його погляд) не викликає колишнього трепету, що відбивався від очей присутніх. Вони взагалі якось не прагнули «пожирати» його очима з обожнюванням, а дедалі більше дивилися навсібіч, один на одного і, як здалося імператору, навіть переморгувалися між собою. Можливо, йому це здалося, але все ж таки – це насторожувало.
Ще більше його здивувало те, що, не змовляючись, всі присутні прийшли на нараду не з порожніми руками. Кожен виставив перед собою на стіл важку золоту табакерку. «Підлабузники, – подумав імператор. – Вони мене хочуть цією дрібницею задобрити? Не вийде!» Але вирішив не показувати виду та пройтися найнагальнішою темою імперії.
(Далі буде)