СЦЕНА 2. «Мы рождены, чтоб сказку…»
Здавалося б, ця абсолютно безневинна історія в принципі не може нести жодних шкідливих наслідків для дитини. Але нічого подібного. Саме такі мультяшні історії дитина розуміє прямо, і в цей момент вона якраз і формує задні двері, чітко підігнані під відмичку пропаганди. Причому це один з найотруйніших варіантів, який тільки можна придумати.
Ті, кому довелося самостійно проходити курс філософії, а після цього – читати духовну літературу, де ми маємо на увазі не лише християнську, починаючи від Вед і закінчуючи чимось взагалі екстравагантним, могли помітити деякі цікаві особливості.
Те, що викладали філософи стародавньої Греції, мало досить прямий вигляд і пояснювало суть речей і явищ у режимі «як є», лише зрідка звертаючись до прикладів досить прямого змісту, які легко аналізувати. Що стосується духовної літератури, то там викладалося приблизно те саме, але зовсім іншим способом. В обох випадках ішлося про суть речей, як її бачили ті чи інші носії ідеї. Але в духовній літературі вже практично немає прямих конструкцій, а приклади наводяться таким чином, що вони не піддаються самостійному осмисленню і тим більше – перевірці. Простіше кажучи, в церковних та інших книгах написано казку, яка буде зрозуміла для неосвічених мас. Якби хтось із представників цих мас узявся читати Сократа чи Аристотеля, до нього взагалі нічого не дійшло б, а от через казку і якісь життєві приклади – будь ласка. І що характерно, багато написаного читач ніколи не зможе перевірити на практиці й ніколи не побачить, щоб хтось таке міг зробити, але йому пояснять, що це «диво єси» і нічого собі ламати голову.
Це аж ніяк не камінь у бік християнства – так влаштовано всі подібні вчення, і якщо вже йдеться про казковість сюжету, то охочі можуть почитати індійський духовний епос «Рамаяна», і тоді буде зрозуміло, що таке казка і якими барвами це все можна зобразити.
У цьому випадку важливе те, що якісь ключові речі, які потрібно внести у свідомість людини, повинні мати форму і вигляд, який добре підійде саме до цільової аудиторії. А ця аудиторія насамперед поділяється на вікові категорії. Якщо хочемо, щоб якісь прості істини засвоїла дитина, то й форма обгортки цих істин створюється відповідна.
Тут маються на увазі казки або казкові історії, на основі яких було поставлено мультики. Причому нові історії, які не спираються на щось старіше, з самого початку версталися як певний пропагандистський продукт і технологічно були досконалішими, ніж старі казки, з яких треба було випилювати і викидати цілі шматки або щось додавати, щоб включити в казку ази теорії класового протистояння.
Ось і цей мультик мав головною метою прищепити формулу про те, що ти можеш бути повним двієчником, лоботрясом, лінивою поганню та іншим, але при цьому – бути позитивним героєм. Тобто деякі окремі цінності, як співи в цьому випадку, можуть переважити все інше, на перший погляд – більш важливе.
(Далі буде)