Як уже всім добре відомо, минулими вихідними Угорщина категорично проголосувала проти кнура, який влаштував із країни свій власний хлів з годівницею для своєї численної родини, рідних і близьких. Він відпрацював численні схеми викачування з бюджету країни та бюджету ЄС величезних сум, які ще тільки доведеться дізнатися угорській публіці. Одна тільки програма «Велике будівництво» чого варта… хоча стоп, ця програма була не в Угорщині, там таке називалося інакше. Тож партія «Тиса» та її лідер Петер Мадьяр не просто усунули партію Орбана «Фідес» із першого місця в парламенті, а звели її присутність там до незначної, бо в руках переможців опинилася конституційна більшість, яка дозволяє кардинально змінювати буквально все.
Ми навмисно зробили паузу і не коментували численних заяв Мадьяра після того, як стали відомі параметри його перемоги, натомість у цей самий час багато наших коментаторів не обтяжували себе витримкою і коментували те, чого варто очікувати від нового уряду Угорщини, у стилі «50 відтінків сірого». Хтось наділяв Мадьяра замашками Тромба, хтось нагадував, що платформа його партії – права, як і Орбана, але чомусь даючи цьому визначенню негативну конотацію. Що ж, напевно, було б не зовсім правильно розмірковувати про новий уряд Угорщини за словами лідера партії-переможниці, а, напевно, правильно було б дочекатися перших його справ, але раз уже коментарів і так виявилося більше ніж достатньо, то чому б і ні?
Відразу після закінчення виборів ми докладно описали причини, через які ми рішуче відкидаємо аргументацію у стилі «Він сам був членом партії «Фідес». У такому ключі можна міркувати виключно у тому випадку, коли на партії стоїть юридичне тавро, як це було на комуністах і націонал-соціалістах, наприклад. Тут важливіше те, чому Мадьяр вийшов із партії. Але через те що цей момент уже висвітлено, тут ми його оминаємо, а звернемо увагу на наступний аргумент – щодо «правої партії».
Якщо комусь зустрічався такий аргумент у наших ЗМІ чи інших джерелах, знайдіть і перечитайте цей текст ще раз, і ви переконаєтеся, що автор такої писанини апріорі вкладає в це негативний контекст. А з чого б це так? Адже якщо немає адекватних пояснень такого подання, то з нього випливає, що праві – це погано, а ліві – це добре. А, між іншим, праві – це, крім усього, консерватори та/або націоналісти. В такому разі українські націоналісти, які одночасно боролися і з нацистами, і з більшовиками, – теж зло? І що ж, цей контекст поширюється на Рональда Рейгана і Маргарет Тетчер, наприклад?
З цього ж подання випливає, що якщо вже праві – погано, то ліві – добре. Але ліві – це в тому числі комуністи, маоїсти та інші діячі, у яких руки по вуха в крові. Та одне можна сказати цілком певно: ось ці два крила політичного спектру за визначенням антагоністичні. Однак погляньмо на Тромба. Він обирався від Республіканської, консервативної, правої партії, а в нього у друзях – комі прутін, про Сі він теж розповідає, що той – його друг. Напевно, Рональд Рейган у труні перекинувся від такої «правизни» Додіка. Або взяти німецьких і французьких ультраправих, і виявиться, що ті – теж по яснах із прутіним. Тому зараз жонглювання такими термінами має здійснюватися дуже акуратно, і той, хто до цього вдається, повинен точно розуміти, що він говорить або пише. Те, що вдалося послухати і почитати мені стосовно «правизни» Мадьяра, наводить на думку про те, що таке видають або неосвічені ідіоти, або провокатори.
(Далі буде)
На прикладі Орбана з’ясувалося, що в парламентській Республіці Угорщині партія фактично не грає ніякої ролі (ліва вона чи права, чи середня, чи крайня) і одна персона на протязі 16 років може робити те, що вважає за потрібне – навіть не спираючись на партію-декорацію, парламентська республіка легко може трансформуватися у режим особистої влади.
Але коли вже з’ясувалось, що ця персона настільки токсична, що всіх від неї нудить, її просто замінили – не змінюючи нічого іншого (шило на мило), тому я вважаю що отримали просто Орбана 2.0.
Заміна морд при кориті далеко не завжди означає заміну політичного режиму.
«Фідес» без Орбана розвалиться – як і всі персоналістсьеі партії у таких ситуаціях.
Мене не цікавить, чи Мадяр білий, червоний, синій, хоч малиновий. Правий, лівий він, чи догори дригом. Головне для мене, що якщо не брешуть (а так брехати, то занадто), то хлопець захотів і купу грошиків, і московську трубу. А заради цього теж почав торгувати Україною. Навіть якщо це з самих гарних міркувань (хм), то ми чудово розуміємо, чим закінчується сидіння на той трубі. Накачають так, що озирнутись не встигнеш, а вже калінку під балалайку танцюєш. Тому будемо спостерігати.
Правые, левые…
Когда политики врут? – Когда шевелят губами!
Почему “Мадьяр”, если пишется “Magyar”?
Тому що це не англійська мова, а угорська, а “gy” угорською це “дь”: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B0:%D0%A3%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%86%D1%96%D1%8F
P.S. Україніі іноді думають, що всі мови, які використовують латинку, це анлгійська, і використовують англійську транслітерацію для них… Виходить як із навчанням дурня молитися, і “h” ліплять як “г” навіть із тих мов, де воно справді “х”.
Согласен, это справедливо для венгерских ресурсов, но на англоязычных ресурсах он тоже пишется, как “Magyar”, не “Madyar”
https://www.bbc.com/news/live/c2d8zw2d3rkt
Це ресурси мов з латинською абеткою, в них інші правила.
А в нас мало того, що не латинка, так і, на відміну від деяких інших мов з кирилицею, український правопис — фонетичний: в українській мові пишеться, як чується. І тому в нас така пріва літерозмін у відмінках, однинах/можинах тощо, бо написання слідує за зміною вимови, а вимова змінюється відповідно до зручності роботи фізіологічного мовленневого апарату абощо.
P.S. Якщо казати конкретно про англійську, то її навіть можливо назвати однією з найантифонетичніших (не найантифонетичнішою, бо французи образилися би).
тому що за правилами англійської мови іноземні прізвища на латиниці пишуться так, як в орігіналі – навіть, якщо таких букв (типу умляутів) немає в англійській мові… Більше того – часто так пишуться і просто слова іноземного походження… Наприклад, café
В житті трохи спілкувався з болгарами, румунами, молдованами і угорцями, тому і склалось своє враження про них. І угорці то є кацапи-лайт. Від румун, болгар та молдован я ніколи не очікував нічого поганого (можливо то був виняток і мені повезло), а ось угорці то западлісти ще ті, гірші тільки кацапи. Тоді не було ще при владі ні Орбана, ні Мадьяра і Україна тільки починала свій рух як незалежна держава, а угорці, з якими спілкувався, вже були мудаками (можливо теж повезло і всі інші білі і пухнасті) але я своє враження про них склав.
Знаете, в процессе общения с украинцами, у меня тоже сложилось впечатление, что 90% из них это лайт версия кацапов и хард версия совков. Правда было это до 2014 года. Как сейчас – не знаю, надеюсь перемены есть
Одновимірна шкала політичного спектру «ліві — праві» (чи «ультраліві — ліві — лівоцентристи — центристи — правоцентристи — праві — ультраправі») — це модель. А якість моделі залежить від контексту застосування. Так, ми знаємо, що механіка Ньютона — хибна. Але вона хибна на космічних масах та швидкостях, а у звичайній земній фізиці, де таких мас (крім власне Землі) та швидкостей немає, ми продовжуємо користуватися саме нею, бо вона моделює достатньо добре, і не містить надлишкової складності. Так і шкала «ліві — праві» десь застосовна, а десь — ні.
Існують також двовимірні шкати політичного спектру.
Наприклад, шкала Нолана, в якій дві складові — особиста свобода та політична свобора, й відповідно там, де особиста свобода превалює над економічною — ліве крило, там, де економічна свобода превалює над особистою — праве крило, там, де обидві свободи мають високі значення — лібертаріанство, а там, де обидві свободи мають низькі значення — тоталітаризм/популізм, а де обидві свободи мають середні значення — центризм.
Також, наприклад, існує двивимірна шкала Айзенка, де складовими є радикальність—консервативність та авторитарність—демократичність. В ній комуністи — радикальні авторитаристи, фашисти — консервативні авторитаристи, ліберали — помірно демократичні, без вираженої радикальності чи консервативності.
Існують і тривиміргі шкали, як-от колективізм—індивідуалізм, консервативізм—прогресивізм, тоталітаризм—лібертаріанизм.
Яка ж із моделей «правильна»? Це залежить від середовища, в якому її застосовують. Для кожної окремо взятої множини партій якась модель пропонуватиме кращу класифікацію (розрізнюваність), якась — гіршу. Загалом, у математиці є такий інструмент як метод головних компонент. Він дозволяє обрати для заданої множини об’єктів у багатовимірному просторі систему координат із потрібною меншою кількістю вимірів, починаючи від 1, яка класифікує ці об’єкти найкращим чином, причому виміри цієї системи координат не обов’язково є якимись із вимірів первинної багатовимірної системи координат.