Автор: anti-colorados
Ці діячі знову затягли свою пісню про те, що великомасштабне вторгнення неминуче. Причому вони піднімають ці теми як за командою, і через те що таких циклів було вже кілька, це змушує замислитися над тим, чому начебто не пов’язані між собою діячі в один і той самий час починають посилено мовити такі речі і головне – чому вони також синхронно помиляються у своїх прогнозах? Це аж ніяк не означає, що такої можливості взагалі немає, навпаки. Ми впевнені, що генштаб рф має кілька планів вторгнення в Україну, і не тільки сюди.
Проте сама ця тема є лише ключем, який привертає увагу, а далі дуже грамотно розповідається про незліченні сили, підготовлені для цих заходів. Видається це стурбованим тоном «доброго друга», бо сказати «Хохли, здавайтеся» їм не годиться, а треба видавати ось такі речі. Достатньо згадати діяча з прізвищем Соловей, який виступав у цьому ж амплуа, тільки зі своїми нюансами, щоб зрозуміти, як це працює. Він діяв розмашисто і не надто акуратно, а тому надто помітно.
Але в будь-якому разі поступово йде навіювання того, що опір марний і треба домовлятися. Тож достатньо уважно вдивитися в пенсне того ж Піонтковського, щоб зрозуміти те, що він робить. Але це – його робота, а наша справа – слухати цю нісенітницю чи ні. Слухати-то можна, але тільки будучи впевненим у тому, що твоє критичне мислення перебуває у пристойній формі і ти здатний увімкнути в собі режим дослідника і вести аналіз у режимі реального часу, знаходити у промові прийоми та хитрощі і діставатися до того, що цей мсьє так добре замаскував і що він бажає вприснути в мізки мислячої публіки.
Ну, а ми видамо деякі міркування просто у «протифазу», щоб погасити цю хвилю та вивести інформаційний фон на нуль, де кожен зможе спокійно розібратися в потоках інформації, звідки б вони не виходили. Для цього ми використовуємо як міркування, засновані на власному досвіді, так і те, що сьогодні пише російська преса. Воно лише побічно стосується цієї теми, але від цього стає тільки ціннішим.
Отже, ЗСУ, нехай і не так, як би того хотілося, але ведуть переформатування своєї структури і всього того, що так чи інакше веде до зміни малюнка бойових дій та всього, що передує цьому. Це – свідомі й масштабні зміни, які мають чіткі орієнтири і стандарти, до досягнення яких слід прагнути. Це тому, що до нас цей шлях пройшло багато країн, і вже їхній досвід стає дорожньою картою для руху в цьому напрямі.
Російська армія залишилася в совковій парадигмі, і її розвиток виглядає як органічне продовження того, що було раніше. Тобто, звісно, приймаються на озброєння нові зразки техніки та озброєнь, трансформується структура, але фундаментальні принципи функціонування армії як цілісної системи залишилися незмінними, тому й парадигма залишилася тією самою. Там просто не було теоретика світового рівня, який міг би взяти і перебудувати фундамент армії за образом і подобою якоїсь передової армії світу, і тим більше – створити щось принципово нове, відкинути старий фундамент і перевести армію саме на таку інноваційну основу.
Якби такий видатний розум був у цій галузі людської діяльності, його ім’я вже було б відоме. Там є оленяр-міністр, якого ледве вмовили не впроваджувати в армійське будівництво його особисті вподобання, які свідчать: «Самолет – хорошо, пулемет – хорошо, а олени – лучше».
(Далі буде)