Порівняння та аналогії (Частина 4)

До останнього часу така впевненість була, і глобальна думка зводилася до того, що він знає, що робить, аби вся ця епопея закінчилася якнайшвидше. Підтвердженням тому була реакція бірж на його виступи. Але аналітики стверджують, що таке сприйняття всієї ситуації на Близькому Сході вже сходить нанівець. На публічні заяви Тромба біржа реагує дедалі млявіше, а це означає, що вона вже не має віри його заявам. Щобільше, там зникає переконання в тому, що Додік розуміє, що робить, і, відповідно, що він контролює ситуацію.

І ось прямо зараз може виникнути певна точка перелому в оцінці США як військового та політичного лідера глобального масштабу. Ми вже писали про те, що Велика Британія висунула власний варіант виходу ситуації з кризи на випадок, якщо Додік там повністю провалиться. Під прапор Британії вже попередньо стали близько чотирьох десятків країн, і в Лондоні просто чекають, коли Додік «вмиє руки», щоб перейти до практичних дій, не заважаючи один одному. Але це — не той момент розвороту, який може обвалити статус Штатів на світовій арені. Згідно з ізраїльською пресою, виглядає він так:

«Як повідомляє видання Reuters із посиланням на джерела, Іран і США отримали план припинення бойових дій, який може набути чинності в понеділок і знову відкрити Ормузьку протоку. Джерело повідомило Reuters, що командувач пакистанської армії фельдмаршал Асім Мунір усю ніч безперервно був на зв’язку з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом, спецпосланцем Стівом Віткоффом та міністром закордонних справ Ірану Аббасом Аракчі. Рамкова угода про припинення вогню була підготовлена Пакистаном і передана Ірану та США… Згідно з пропозицією, режим припинення вогню набуде чинності негайно, що дозволить відновити судноплавство в Ормузькій протоці, при цьому на узгодження умов ширшого врегулювання відводиться від 15 до 20 днів».

Далі йде приблизний опис двостадійного процесу припинення бойових дій, де на першій стадії вводиться гуманітарна пауза, під час якої припиняються всі бойові дії, а на другій — формалізується угода, яка підіб’є риску під військовим конфліктом. Зрозуміло, що деталі того, на що сторони мають погодитися, не розголошуються, але було б цікаво подивитися, як вони узгоджуються з тими цілями, які Додік публічно оголошував на початку військової операції. Але справа тут не в цьому.

Сам план перемир’я розроблений у Пакистані. Тобто завжди в подібних конфліктах саме США виступали посередником, спираючись на власний авторитет. З цього приводу сам Додік любив розповідати, що він «зупинив Х воєн». У цьому ж випадку посередником виступає Пакистан. І це означає, що Штати розписуються в тому, що не можуть завершити війну на своїх умовах. Щобільше, погодившись на посередництво, вони знижують свій статус уже самостійно, приймаючи чийсь план. Такого сорому наддержава не мала допускати в принципі.

А тепер подивімося на цю ситуацію з іншого боку. Якби Додік не почав цю бійку або бодай не робив тих заяв, які чув увесь світ, то авторитет США не був би поставлений на кін, і Вашингтон за інерцією сприймався б як єдина наддержава, здатна досягти своєї мети будь-якими способами. Принаймні, їх би так сприймали, і навряд чи хтось за власною волею зважився б перевірити релевантність цього статусу. Але Додік усе зробив сам.

Він поставив питання таким чином, що якщо йому не вдасться публічно і безумовно досягти своїх цілей, то це — ганьба. І якщо це його особиста ганьба, то він має піти у відставку, щоб вона не лягла на США. Але ми ж знаємо, що «Чуб» цього ніколи не зробить, а отже — він «зробить Америку» так, як ніхто до нього навіть близько не робив. Тобто він особисто вивів ситуацію на такий рівень, що будь-який інший вихід із неї, крім капітуляції Ірану, рівнозначний поразці та втраті статусу.