Порівняння та аналогії (Частина 2)

Усі рейтинги військової потужності насправді виходять не з реальних можливостей тієї чи іншої армії світу, а з її військового потенціалу. У свою чергу, це вираховується з кількості танків, літаків, кораблів, ракет та іншого, що має конкретна армія на озброєнні. Але ось за час широкомасштабної фази війни ворог втратив майже 12 тис. танків, пів тисячі літаків, десятки кораблів і так далі. А рейтинг залишився все тим самим, що й був. Але вже всім зрозуміло, що кількість зброї та вміння нею користуватися — не завжди одне й те саме.

Досить згадати часи Третього Рейху і те, як він рухався на самому початку свого шляху завоювань. Аншлюс Австрії відбувся за відносного паритету показників збройних сил обох країн. Австро-Угорська імперія розвалилася після Першої світової війни, і тому Австрія не отримала таких жорстких обмежень щодо армії, як Німеччина, тож на своєму старті агресор не мав суттєвої переваги у зброї.

Аншлюс Чехословаччини відбувся приблизно за такого самого розкладу із загальним паритетом сил і засобів. Десь Німеччина переважала противника, а десь — Чехословаччина. Як це не смішно, але танки і взагалі бронетехніка у Чехословаччини була сучаснішою та потужнішою, а оборонна промисловість — просунутішою. З Францією трапилася та сама історія.

Але повертаючись до нашої теми, просто зазначимо, що тоді Німеччина поставила на кін свій авторитет як передової військової сили і зірвала банк. Росія зараз зробила те саме з війною в Україні, і тепер починає голосно тріщати зсередини. І це — не фігура мови і не наші домисли. Нижче наведемо цитату сьогоднішнього поста одного з найбільш упоротих ворожих ТГ-каналів. Ми не станемо робити з нього нарізки, а залишимо як є. Ну а кожен, хто прочитає цю цитату, не повинен забувати про те, що це лапті пишуть лаптям про себе. Тобто, цим текстом вони не перед нами випендрюються, а пишуть для себе:

«Війна триває п’ятий рік. І не можна сказати, що видно хоч якийсь кінець. Скоріше навпаки. Ситуація погіршується, у тилу стає дедалі менш безпечно, а суттєвих проривів на фронті не спостерігається. І так, скільки разів ми брали Куп’янськ під контроль, нагадайте…?

І ось тут виникає питання: а за що воюємо, хлопці? Які все ж таки цілі СВО? Денацифікація? Демілітаризація? Як би не так. Україна розкинула свої щупальця і зараз за рахунок дронів-перехоплювачів посилює зв’язки не лише з Європою, а й із країнами Перської затоки. Може, хоч один обласний центр ми взяли за 4 роки? Херсон — і той втратили. Зате внесли до Конституції (у свою конституцію вони внесли окуповані і навіть не окуповані території — ред.)…»

Перервемо цитату для того, щоб зробити невелику ремарку. Лапті, а тим більше їхні пропагандисти, з самого першого дня широкомасштабного вторгнення в Україну не мучили себе питаннями про те, навіщо взагалі була потрібна ця війна, окрім того, що царю дуже хотілося повоювати. А тепер, через 4 роки, такі питання пішли з усіх боків, і відповіді на них мають вкрай негативний характер. А з цього випливає простий висновок про те, що самі себе вони вже не відчувають «другою армією світу», протистояти якій можуть лише США. Китай вони не згадують у принципі, оскільки сама можливість бійки з Китаєм — незалежно від приводу чи ініціативи — є темою глухо табуйованою. Але вже війна з Україною приводить лаптів до невтішних висновків та роздумів.

Далі буде