На самому початку старого совкового фільму «Той самий Мюнхгаузен» головний герой розповідає байки про свої пригоди і, зокрема, про те, як він витягнув із болота себе і коня, схопивши себе за волосся на голові. А коли один зі слухачів зажадав доказів, барон сказав: «Я — живий. Ось так-то». І ось приблизно ця сама сцена, але з іншими акторами, в інший час і з іншого приводу, розігрується прямо зараз. Стосується вона вже не тільки Тромба як політичної фігури, а й США як наддержави та провідної сили сучасності.
Сенс містерії полягає в тому, що завдяки минулим заслугам або зовнішньому вигляду, який сприймається дуже солідно, окремі люди або навіть держави мають певний рівень авторитету і, відповідно, конкретний статус. Але фокус тут полягає в тому, що зовнішній вигляд не завжди відображає внутрішній зміст, а минулі заслуги аж ніяк не означають, що і зараз їхній носій зберіг ті самі властивості, які й дозволили йому їх здобути. Так, блискучий період наполеонівських воєн, коли Франція не просто громила всіх своїх супротивників, а практично завжди робила це в меншості, підніс її просто на самісеньку вершину рейтингу світових держав.
Але після цього періоду, попри минулі перемоги, вона так і не змогла показати себе великою військовою державою у великих битвах. Це стосується двох світових воєн і власної війни у В’єтнамі. Зараз, пам’ятаючи про своє велике минуле, вона намагається вступити в епоху ренесансу, але що з цього вийде — ще не ясно. А ось Штати до останнього часу перебували, і поки що перебувають, на піку свого авторитету у якості найсильнішої світової держави.
Однак у всьому цьому є важливий момент. Якщо авторитет був заслуженим і безумовним, то загалом він сприйматиметься за інерцією досить тривалий час. Так, він може поступово згасати, але навряд чи комусь спаде на думку конкретно з’ясувати, наскільки він згас насправді. Але зовсім інша справа, коли авторитет ставиться на кін у якомусь конкретному протистоянні. У такому разі доведеться його відстоювати і доводити, що він ще не зовсім скис або навіть став ще міцнішим.
Як приклад можна навести росію, яку довго вважали другою за військовою потужністю країною у світі після США. І ось, вдершись в Україну, крім усього іншого, курник поставив на кін той самий авторитет «другої армії світу». І, як уже всім добре видно, йому нічого подібного продемонструвати не вдалося. Просто уявімо на хвилинку, що у курника немає ядерної зброї — на яке місце його б визначили прямо зараз? Думаю, що країна балалайок фігурувала б у третьому, а то й четвертому десятку країн щодо військової потужності.
Формально курник ще ніхто не зсував з його другої позиції в рейтингу, але сам факт того, що він уже п’ятий рік бодається з відносно невеликою Україною, і за часом ця епопея вже розтягнулася на термін довший, ніж совок воював із Німеччиною, а кінця-краю цій бійці навіть не намічається, вже дає підстави вважати, що другий рядок росія посідає, не маючи на те жодних підстав. Єдине, що її там утримує — кількість ядерної зброї, і на тому — все. І між іншим, тут є чисто технічні підстави для перегляду її місця в цьому світі, але чомусь нікому не спадає на думку зробити відповідну калькуляцію для того, щоб побачити реальний стан справ.
Далі буде
/// Сенс містерії полягає в тому, що завдяки минулим заслугам або зовнішньому вигляду, який сприймається дуже солідно, окремі люди або навіть держави мають певний рівень авторитету і, відповідно, конкретний статус.
Ефект доктора Фокса — це психологічний феномен, коли харизматичний, впевнений і виразний лектор може переконати аудиторію у цінності своїх знань, навіть якщо матеріал є беззмістовним, псевдонауковим або неправдивим. Слухачі схильні приймати артистизм та впевненість за компетентність, відчуваючи, що навчилися чомусь новому, незважаючи на відсутність змісту.
Та який там “доктор Фокс”! Тут йдеться про те, шо Фокс або в авторитеті, або так, сявка самозванна. Бо якщо в авторитеті, то його тре підтверджувати не тільки поточними “справами”, а й кризових ситуаціях. Бо шакали тільки і чекають, щоб Акєла промахнувся. А студоті – шо надиктуєш, то вони й запишуть. Харизми для цього не треба, вистачає катедри)
> Формально курник ще ніхто не зсував з його другої позиції в рейтингу, але сам факт того, що він уже п’ятий рік бодається з відносно невеликою Україною,
Ну, виключно з відносно невеликою Україною він борюкається лише в людському вимірі, а у фінансовому вимірі та вимірі збройової промисловості він наразі борюкається далеко не лише з нею. Грубо, з урахуванням донатів Заходу, курник наразі в цих вимірах борюкається з двома Українами, хоча й навіть одна Україна — невелика порівняно з курником таки лише відносно.
Все ж таки, слід зважити, що “одну Україну” розікрали потужно-незламні покидьки. Окрім того, важко оцінити, якої шкоди вони завдали втручанням у справи СОУ та відвертим саботажем.
Щодо “розікрали”, якщо тіньова економіка становить 40 % від ВВП, то це лише “потужно-незламні покидьки”? Та й, власне, чому “покидьки”? Вони — обранці, обрані представники абсолютної більшості населення! Ви хочете сказати, що абсолютна більшість населення України — покидьки? Принаймні, була станом на 2019 рік?