Наслідки вибору (Частина 1)

На момент написання цього тексту, опівдні неділі 5 квітня, залишається вже менш ніж 12 годин ультиматуму Тромба, який той висунув Ірану для розблокування Ормузької протоки. За його словами, якщо цього не станеться, то на Іран обрушиться пекло. Але вже зараз зрозуміло, що Додік витає у якихось своїх хмарах, де чубаті поні гасають полями для гольфу і заганяють свої кулі в лузи. Річ у тім, що за рік свого правління у другій каденції він уже наламав стільки дров, що в усьому світі його вже не сприймають як фігуру, чиї слова слід брати всерйоз.

Причому, він сам дав для такого ставлення всі підстави, оскільки десятки разів із різних приводів заявляв про те, що рішення він ухвалює виключно за власним бажанням, а все інше йому байдуже. Ну а з урахуванням того, що бажання у нього змінюються постійно і швидко, то і сенсу стежити за проявами його нестійкої психіки немає жодного. Що найнеприємніше — це вже розуміють як союзники США, так і його противники.

Це повною мірою справедливо і щодо його ультиматумів. Він явно «пересолює» цим засобом, і він уже втратив свою гостроту. Тим паче, що він практично ніколи не виконував погроз, що містилися в ультиматумах. Ну а його звичка пересувати контрольний термін ультиматуму стала його фірмовим знаком. В академічних колах досвідчені академіки, які не раз і не два заїжджали в зони академічних наук, таких діячів називають «балаболами» — і це найм’якше визначення, яке можна застосувати до пацієнта. Додік уже пересував дату і цього ультиматуму, тому не факт, що коли він прокинеться вранці за часом Східного узбережжя, не пересуне її знову.

І що цікаво, цього разу він відтермінував дату, посилаючись на те, що бородані про щось його просять, а він ніби не погоджується, але дає час на те, щоб ті остаточно дозріли. Як казали в старі часи, він це робить, йдучи «назустріч трудящим». І наче все виглядає ошатно, тільки от ізраїльська преса пише речі, напевно, неприємні Додіку. Зокрема, там повідомляють, що у відповідь на такі промови Тромба «рушники» ще до кінця терміну ультиматуму вкотре послали власника жовтого чуба за тією самою адресою, що й раніше. Описується це так:

«Іран відповів на чергову обіцянку “пекла” ударом по енергетичних об’єктах Кувейту. Нафтова компанія цієї країни повідомила вночі про атаку дронів на штаб-квартиру компанії Kuwait Petroleum Corporation. Було завдано суттєвої шкоди, але люди не постраждали. Іран спрямував ударні дрони на дві електростанції та завод із опріснення води, вивівши з ладу два енергоблоки. Одночасно дрони були запущені по алюмінієвих заводах в Еміратах. З Абу-Дабі повідомили про відбиття атак. Іран заявив, що цілив в об’єкти американської військової інфраструктури в Кувейті та в заводи алюмінієвої промисловості в ОАЕ. Це було попередження про подальші дії Ірану в разі обіцяної Трампом атаки по енергетичних об’єктах Ірану, якщо той не забезпечить свободу судноплавства в Ормузькій протоці».

Тобто це була відповідь на ультиматум конкретними діями, і не зрозуміти їхній зміст може хіба що персонаж, який стоїть на обліку у профільного лікаря, або той «спецвідлов», який Додік призначив на керівні посади в США — зокрема, на посаду міністра оборони, чи як воно тепер там називається, «міністерство війни». У соискателя Нобелівської премії миру фантазія спрацювала якимось оригінальним чином, але не за повною програмою. Можна було назвати його міністерством убивств чи знищення, наприклад. Але вже є як є.

Далі буде