Автор: anti-colorados
Поставивши келих на камінну полицю, він трохи розвернув крісло, щоб можна було бачити оленя, і, усміхнувшись, запитав:
– Що, і в тебе є бажання? Ну, давай, не соромся. Ніч ще не закінчилася, а значить, чаклунство ще в силі. Ну ж бо.
– Вибач, Санто. Це не зовсім бажання. Точніше, це бажання, але не моє, а мого родича…
– Вже цікаво. Ну, давай бажання родича.
– Якщо технічно, то це і не його бажання, а бажання його господаря, а він мені просто передав.
Олень явно розгубився, бо вже розумів, наскільки безглуздо звучить його мова і що розібратися в цьому навряд чи під силу навіть такому безумовно мудрому персонажу, як Санта.
– Добре, давай бажання його господаря…
– Санто, ну, вибач… Це і не його бажання, а бажання господаря його господаря…
– Стоп! Так ми заплутаємося. Почнімо з кінця, а саме – про чиє бажання йдеться, а потім уже від нього розповіси весь ланцюжок.
Олень набрав повні легені повітря, почухав копитом роги, і, набравшись сміливості – пішов ва-банк.
– Бажання це путіна, а він – господар Шойги, а Шойга має кілька оленів, і серед них мій родич.
– Як цікаво! І що ж він хоче?
– От! У тому й річ. Своє бажання він хоче висловити тобі віч-на-віч у нього в глибокому бункері. Зрозуміло, де ти і де путін, але все ж таки я пообіцяв родичу, що передам прохання, і розумію, що тобі це не цікаво, адже ти виконуєш деякі бажання деяких дітей, а цей – хоч і впав у дитинство, але все ж таки – старий чоловік…
– Спокійно-спокійно! Це хто тобі сказав, що я виконую бажання тільки дітей? У мене стільки варіантів було, що ти навіть не повірив би.
Олень видихнув. Як би нерозумно він не висловлював прохання, але Санта все швидко схопив і, хитро усміхаючись, щось крутив у своїй голові. Він ще з хвилину дивився на свої чоботи, а потім залпом допив вміст келиха. Потім налив ще раз і знову випив. Після цього він різко видихнув у камін, і з його рота вирвалося справжнє блакитне полум’я.
– Чому б ні?
Він різко поставив келих, поправив чоботи і, глянувши на отетерілого оленя, весело сказав:
– Їдьмо! Бажання – то бажання. Час ще є!
Олень, ще не вірячи своєму щастю, несміливо усміхнувся на всю свою морду і, різко розвернувшись, кулею метнувся до саней Санти. За хвилину все було готове до від’їзду, а точніше – до відльоту. Сани різко взяли зі старту і буквально через десяток кроків уже злетіли в темне зоряне небо.
(Далі буде)