Тож день 31 березня виявився насиченим різними подіями, пов’язаними між собою не однією, а одразу кількома нитками. Зрозуміло, що будь-який збиток, якого зазнає ворог, – уже добре, і з цим – усе гаразд. Але, окрім завданої шкоди, самі ці події стали настільки неприємними для другої армії світу, яка п’ятий рік веде війну під гаслом «Київ – за три дні!», що доводиться або вигадувати щось неймовірне, або взагалі нічого не розповідати, а просто підвести риску під подіями вже черговою фразою «Вечного помета». Ну вічного – то вічного. Послід для вигрібухи – невід’ємна частина буття.
1 КВІТНЯ
Ще будучи школярем і просиджуючи годинами в бібліотеці, бо при температурі на вулиці -30…-50 сильно не пострибаєш, мимоволі вперся у незрозумілий парадокс. Із тих джерел, які були доступні простому смертному, випливав дивний висновок: скрізь 1 квітня називали днем дурня, а в совку – днем гумору або сміху. Вже тоді подібних парадоксів було помічено безліч, і стало зрозуміло, що це жу-жу неспроста. Але потім школа закінчилася, армія вибила з голови масу пустих думок, і цю зокрема.
А згодом тривале споглядання цього життя в її найогидніших формах переплавило гумор на отруйний сарказм, після чого копатися в цих деталях уже не було ні часу, ні натхнення. Але 2019 рік повернув цю тему в активний стан, і після певних польових спостережень довелося зробити деякі висновки. Причому ці висновки засновано на розборі явища невідомого, як це доводилося робити не раз, тому що суть якоїсь конкретної справи могла мати вузьку спеціалізацію і за відсутності спеціальних знань доводилося користуватися основним та універсальним інструментом – логікою.
У результаті фундамент цього феномену виявився справді з каверзою. Кожен просто зараз може сформулювати для себе те, як він бачить день 1 квітня чисто, без контексту 2019 року. Швидше за все, все зводитиметься до жартів та розіграшів над колегами, знайомими чи близькими людьми. Ці розіграші носять легкий і необразливий характер, а адресовано їх людям, або не дуже вразливим, або тим, хто в будь-якій ситуації готовий тебе зрозуміти і пробачити. І тут починається препарування цього явища.
Скажімо так, я не маю великого кола близьких мені людей, і при аналізі цього явища я дійшов висновку про те, що особисто мені на думку не спало б їх розігрувати. Справа тут не в тому, що був ризик їх образити, а просто тому, що якщо ці люди близькі та дорогі, то виконати з ними щось подібне – образа вже для себе. Ну, а робити подібні речі з колом знайомих, так чи інакше зав’язаних на професії, – свідомо погана ідея, бо і колеги, й ті, з ким довелося працювати, – люди вкрай своєрідні, а тому краще позбавити себе несподіванок.
Гадаю, що тією чи іншою мірою подібне може бути у багатьох, але тоді в чому ж суть цього заходу? І якщо на запропоноване запитання хтось дав відповідь, то вона буде зводитися до того, що ми сміємося з когось, хто потрапив у безглузду ситуацію самостійно або за чиїмось наміром. Із цього ми можемо сміятися до сліз, якось упускаючи, що самі можемо опинитися в ролі дурня або об’єкта розіграшу, часто зовсім недоречного. І от якщо відкинути всю мішуру, то виявиться, що 1 квітня – єдиний день, коли можна нагадати кожному, що з нього можна зробити дурня так, що він цього й не помітить.
(Далі буде)
От от! Коли тебе оточують своєрідні не всю голову друзі, та і більшість дальшого оточення теж своєрідна, дурні жарти можуть закінчитися геть не смішно. Це зрозуміло на рівні спинного мозку, навіть замислюватися не треба!🫣