Згадаймо війну США у В’єтнамі. Штати почали її бадьоро і активно, а потім – загрузли в ній по самі вуха, але нам важливе те, як і чому вона закінчилася. А це сталося просто за рішенням президента США. Тобто він наказав закінчити війну, і вона закінчилася, а війська повернулися додому. Це – відповідь на запитання «Як?». А відповідь на запитання «Чому?» полягає в тому, що втрати особового складу, матеріальної частини і врешті-решт фінансів стали для Штатів обтяжливими. Простіше кажучи, війна стала коштувати занадто дорого, і президент вирішив її закінчити.
Уся ця картина показує різницю між країною, яка може собі дозволити починати і закінчувати війну за бажанням, і країною, яка такого вибору не має. Ми це чудово знаємо з власної історії, а тепер – бачимо це щодня. У Німеччині ця історія залишилася у глибокому минулому, і там практично не залишилося живих свідків, які особисто бачили, чим закінчилася війна для Німеччини. А у нас є «підвищувальний коефіцієнт» цього розкладу, бо ворог у нас варварський і не приховує своєї мети – повністю нас знищити. Звідси випливає, що наше протистояння може бути виключно за рахунок максимального підвищення ефективності дій Збройних сил та зброї, яку вони мають.
І ось тут криється перша каверза, яка обов’язково спіткає американців, німців чи когось іще. Вони виробляють озброєння з використанням найостанніших технологій, але в результаті воно виходить вкрай дорогим і абсолютно не масштабованим. Наприклад, найдосконалішим винищувачем сучасності вважається F-22, випущений менш ніж у 200 екземплярах, який став надто дорогим навіть для США. Нинішня війна з Іраном уже викликала проблеми із забезпеченням боєприпасами зенітних комплексів, і, як виявилося, швидко наростити виробництво не вдається.
Причому справа тут не в тому, що ті ж самі США не мають технічної бази для швидкого збільшення виробництва тих самих ракет до систем «Петріот», а в тому, що сучасні високотехнологічні ракети коштують кінських грошей – від мільйона доларів і вище. А це означає, що для різкого збільшення виробництва ракет треба різко збільшувати фінансування цієї програми. Але ж фінансування вимагає і все інше. І тут проявляється та сама грань, яка визначає ефективність системи озброєнь. І справа тут не в тому, що умовна ракета ЗРК може показати якийсь відсоток влучань, а в тому, чи вистачить грошей на виробництво цих ракет.
Або – трохи інакше. Якщо ви ракетою з прайсом 1–5 мільйонів б’єте по дрону, який має цінник 30–50 доларів, і влучаєте в таку ціль у 100% випадків, то начебто ефективність на висоті, але фактично ви вбиваєте економічну базу своєї промисловості. Це ми пам’ятаємо про те, коли після перших нальотів «Шахедів» восени 2022 року лапті розповідали, що якщо навіть всі дрони ЗСУ збиватимуть важкими зенітними ракетами, вони вважатимуть своє завдання виконаним, а директор Rheinmetall цього не врахував.
(Далі буде)
Возможно в таких случаях надо учитывать и ущерб который условный дрон может нанести