Автор перекладу: Світлана
Нещодавно в нашому сегменті Мережі спіткнувся об коментар начебто притомної людини на чергову жорстку заяву Фрідріха Мерца на адресу росії. Це була репліка у стилі «Тоді де Тауруси?» Мене завжди обурювала дурість та/або невдячність співвітчизників, і тому вкотре доводиться нагадати про те, що більшу частину озброєнь, особливо на початку широкомасштабного вторгнення, ЗСУ отримували у вигляді допомоги, тобто безоплатно. Причому ми це отримували від країн, які не мали зобов’язань перед Україною, і, між іншим, таких зобов’язань досі ніхто не має.
Інша справа, що нам конче було необхідно щось іще і всього побільше, але це все – зі сфери наших бажань, які в жодному разі не повинні перетворюватися на вимоги, а тим більше – на претензії. І між іншим, саме такі заяви вже не раз призводили до того, що нас викривали в невдячності. Безумовно, зараз Україна є щитом для всієї Європи, і цього ніхто не заперечує, але ця роль нам дісталася не за власним бажанням, а вимушено.
Якби ворог збирався вдарити по Європі, а ми втрутилися в бійку просто з внутрішнього переконання, то це була б одна ситуація, а насправді все сталося інакше. І Україна бореться насамперед за свою незалежність і територіальну цілісність, тим самим виступаючи щитом для Європи. Про це не варто забувати нікому, щоб не впасти у гріх невдячності, напевно, найбільш смердючий з усіх можливих. Принаймні – на мою думку.
Словом, вважатиму, що та репліка на промову Мерца вирвалася випадково і зумовлена тим, що людина не розуміє статусу цього німецького діяча на момент критики його промови. В такому разі просто необхідно внести ясність у це питання, щоб не виникало таких дурних ситуацій. Отже, Німеччина має парламентську форму правління, а це означає, що де-факто перша особа держави за сукупністю своїх повноважень, яким є канцлер, не обирається прямо, на відміну від президента.
У Німеччині є пост президента, і його справді обирають шляхом прямого голосування, але його повноваження зведено якщо не виключно до церемоніальних, то дуже близьких до цього, і з цієї причини канцлер є тією особою, яка і визначає тон усієї внутрішньої та зовнішньої політики держави. Ну, а кандидатуру на пост канцлера висуває партія, яка здобула максимальну кількість голосів на парламентських виборах. І якщо вона не досягла «монобільшості», як це сталося у нас, то в такому разі має формуватися коаліція з 50%+1 голосів у Бундестазі, яка підтримає канцлера та погодиться на формат запропонованого ним складу уряду.
А якщо так, то після оголошення результатів парламентських виборів і до фактичної зміни уряду минає досить довгий час саме для того, щоб сформувати коаліційний уряд. При цьому лідер партії-переможця є основним претендентом на пост канцлера, і практика показує, що інших варіантів просто не буде, хоча в теорії таке можливо. Виходячи з цього, майбутній канцлер ще до вступу на посаду вже зобов’язаний робити певні заяви з важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики. Зокрема, ці заяви впливають на хід формування коаліційного уряду. Проте негайних наслідків ці заяви просто не можуть мати.
І ось просто зараз цей період ще не закінчився, хоч і вийшов на фінішну пряму. Такий тривалий строк формування коаліції у Німеччині зумовлений демократичними процедурами. Так, на початковому етапі політична сила, що перемогла на парламентських виборах, в цьому випадку – блок ХСС/ХДС, повинна була визначитися з тим, кого слід запросити до коаліції, але запрошення це має бути забезпечено пропозицією про поділ портфелів в уряді, і якщо хтось пам’ятає наші «спікеріади», коли ще «мудрий наріт» не сподобився спекти зелену монобільшість, то там теж були ще ті баталії.
Так от, у Німеччині відбувалося щось таке після пропозиції увійти до коаліції нинішній правлячій партії СДПН. Після того як принципово було визначено параметри уряду, СДПН поставила це питання на партійний референдум, який проходив з 15 по 29 квітня. Із 358 тисяч членів партії проголосувало 56%, і за входження до коаліції було отримано 84,6% голосів. Тобто лише позавчора відбулося принципове схвалення створення коаліційного уряду.
Офіційне підписання коаліційної угоди заплановано на 5 травня, і наступного дня – 6 травня – цю угоду буде подано до Бундестагу. Там воно буде проголосовано, і лише після цього у Німеччині з’явиться новий канцлер та його уряд. Напевно, якийсь час піде на вирішення технічних та організаційних питань, тому що новим чиновникам треба буде прийняти справи, відкрити допуски та доступи до відповідних ресурсів, ну, а попередникам треба буде все це здати.
Словом, до прийняття конкретних рішень уряд зможе стати ще за кілька днів. І лише після того як буде зроблено перші кроки, можна хоч щось говорити про дії уряду в конкретній площині. Робити ж це зараз, тим більше в такому хамовитому тоні, – означає демонструвати як мінімум невігластво. У будь-якому випадку, для нормальної людини зі здоровим глуздом таке рішучо неприпустиме.
А тим часом визначення «імовірний майбутній канцлер» стосовно Фрідріха Мерца щойно змінилося на «майбутній канцлер». Повний склад уряду буде оголошено 5 травня, в день підписання коаліційної угоди, і лише СДПН поки що тримає інтригу щодо імен своїх семи міністрів коаліційного уряду. Єдине, що не підлягає сумніву, – ім’я віцеканцлера та міністра фінансів. Ним стане лідер СДПН Ларс Клінгбайль.
Ну, а сам блок ХСС/ХДС уже визначився зі своїми кандидатурами, і що вкрай важливо, на посаду міністра закордонних справ, швидше за все, заступить Йоган Вадефуль, професійний юрист і кар’єрний чиновник. Він прямо говорить про те, що не бачить жодних правових обмежень для того, щоб передати Україні будь-яке озброєння, яке має Німеччина. Він також не бачить причин для того, щоб обмежувати його застосування по цілях у федерації. Треба зауважити, що Йоган Вадефуль приїздив в Україну і на власні очі бачив те, що коїть путінська росія. Тому його позицію можна назвати твердою та жорсткою. А з огляду на те що він завжди був у команді Фрідріха Мерца під час передвиборчої кампанії, то його власна жорстка позиція накладається на позицію майбутнього канцлера, і це буде щось таке, про що Німеччина вже давно забула.
Так, Мерц говорить про те, що Німеччині слід згадати, що вона є найбільшою економікою Європи і країною з найбільшою чисельністю населення, і тому взяти на себе керівну та об’єднавчу роль перед загрозами, насамперед військовими, що виходять із росії. Ба більше, Мерц закликає припинити ховати голову в пісок і сміливо поглянути у вічі реальності, в якій вже немає об’єднавчої ролі США. А з урахуванням того що його риторика чітко гармонує з риторикою президента Франції Макрона, можна очікувати швидкого і жорсткого виходу Європи з анабіозу.
Словом, поки що не варто робити жодних дурних заяв із приводу Німеччини, бо найцікавіше там розпочнеться за тиждень. І якщо все піде так, як про це говорять європейські лідери, вся ситуація на континенті може змінитися до невпізнання. Ну, а прутін ще не раз пошкодує, що розворушив цей мирний і сонний вулик. А з урахуванням того що смертельне жало у вигляді України він уже має, – пошкодує ще раз, на додаток до того, що було згадано раніше.