Автор перекладу: Світлана
Просто зараз відбувається відкритий урок на тему «Бойова пропаганда», і на нього запрошено всіх охочих. Цей урок цілком можна віднести до розряду «майстер-клас» тому, що дають його гранди, тема охоплює весь спектр можливого подання, і головне – метод проведення уроку. І справді, кожен із тих, хто так чи інакше залучений до цього процесу, із власної волі обирає місце на цьому заході. Звичайно, у викладачі публіку не пустять, бо на те він і урок, а ось дві вакантні позиції даються на вибір. Кожен може стати або учнем чи спостерігачем, який оцінює красу гри, або навчальним приладдям, над яким майстри проводять свої маніпуляції, показуючи, як воно працює.
Слід зазначити, що саме такий формат навчального процесу випадає нечасто, і тому гріх не звернути на нього увагу. Причому ми пропонуємо зайняти місця глядачів трохи не там, де їх приготували автори шоу, а дещо осторонь, щоб оглянути не лише сцену, а й деякі деталі, явно заховані за лаштунками заходу. Такий кут зору допоможе побачити не тільки те, як з одного й того самого приводу можна створити кілька точок зору, іноді – полярних, а й те, як, а головне – навіщо це робиться. Тут треба зауважити, що такий ракурс можливий просто зараз, а потім така можливість розмиється і буде вже не настільки очевидною.
Отже, йдеться про 11 днів відкритого протистояння Ізраїлю та Ірану, а точніше – про їхні підсумки. Вчора Додік заявив, що він особисто своєю червоною кепкою з написом MAGA і кремом від засмаги повністю знищив іранську ядерну програму. За це він зажадав номінувати його на Нобелівську премію миру, а також фізики не дуже елементарних часток у галузі зовсім не квантової заплутаності. Крім того, гарнітуром до його червоної шапки та краватки він захотів отримати перехідний червоний прапор, орден червоного прапора і так само червоні революційні шаровари. Плюс до того, він хотів би, щоб його маєток «Мар-а-Лаго» перейменували на «Ред Трамп», а можливо, і Вашингтон слід було б перейменувати на Нову Трампівку.
Але те, що прекрасний президент виконає щось подібне, було передбачуваним, а от в Ізраїлі проголосили перемогу у війні з Іраном, і з цього приводу Бібі навіть висловив бажання провести дострокові вибори, щоб оновити свій прем’єрський строк. Словом, так чи інакше в Ізраїлі оголосили перемогу над Іраном. Та в цей самий час в Ірані оголосили перемогу над Ізраїлем і навіть заявили, що його не тільки повалено, але й він розкаявся у своїй неправедній поведінці. На вулиці вивалили натовпи шанувальників бородатого мешканця бункера, і з чуток, учора там всім охочим безкоштовно роздавали баварські ковбаски і баварське пиво. Але це не точно.
У підсумку глядачам, присутнім на майстер-класі, продемонстрували два натовпи, які святкують перемогу один над одним, та діда з чубом, який переміг усіх, обійшовши з флангів. Для повноти картини не вистачало лише якоїсь проміжної позиції, яка б урівноважила цей бурхливий пейзаж. І ось рано вранці за Києвом і пізно ввечері за часом Штатів з’явилися заяви про те, що перемозі радіти рано, бо ядерну програму Ірану відкинуто в часі, але не знищено повністю, як це розповів Додік. На цьому ікебана замкнулася, і в ній було розкладено всі необхідні елементи так, щоб максимально працювати на свідомість публіки там, де генерується та чи інша позиція. А ми подивимося на це дещо з іншої точки зору.
Ті, хто стикався з науковими роботами, такими як дисертація або якийсь фінальний документ, що підводить риску під дослідженнями, знають, що після назви теми роботи і перерахування осіб, які брали в ній участь, далі йде розділ «Терміни». У ньому наводяться пояснення термінів, які вжито в подальшому тексті. Це тому, що один термін може мати дещо різні значення залежно від контекстів, і через те що робота є науковою, то з самого початку відкидаються будь-які різночитання і визначаються контексти.
У цьому випадку ми пропонуємо зробити приблизно те саме, і вже тільки одне це покаже, що лектори сховали за лаштунками. І тут відразу слід виключити Додіка та його промови, бо він практично ніколи до ладу не розуміє, що городить, і загалом його заслужено вважають генератором випадкових слів. Розбиратися в його промовах марно, і простіше скористатися повчанням Марка Твена, який заклинав не займатися подібними вправами, бо пацієнт задавить вас досвідом. Іноді спадає на думку, що краще б дід узагалі мовчав і спілкувався з публікою мовою танців, як він це робив перед виборами.
Ну, а далі дивимося на те, що видала на-гора американська преса. Там сказано, що в них начебто є звіт власних військових, які спростовують радісні промови Трумпа, бо: а) не всі потужності трьох ядерних комплексів знищено; б) знищено не всі місця, де може збагачуватися уран; в) не весь збагачений уран вдалося знищити, а може, взагалі його не знищили; г) Іран був за три місяці від створення ЯЗ, а тепер його відкинуто на відстань шести місяців. Можливо, я щось випустив, але це основні тези, викладені американською пресою.
Щойно ми сформулювали аргументи по пунктах, відразу стає зрозуміло, що ЗМІ вже займаються промиванням мізків хоча б тому, що повели публіку, яка погодилася бути піддослідними кроликами, заздалегідь протоптаним шляхом. Тобто висловлені пресою аргументи вже являють собою зміщення акцентів, заміну контекстів та відволікання уваги. Якщо запитання сформулювати просто і попросити дати однозначну відповідь – «так» чи «ні», то виглядатиме це так:
– Чи знищено ядерну програму Ірану?
– Ні!
І така відповідь не залежить від аргументів, наведених вище. Так, вони, безумовно, важливі, але все одно вторинні. А первинною буде відповідь на запитання: чи виведено з ладу ядерні реактори Ірану? Простіше кажучи, чи завдано удару по Бушерській АЕС? І таке формулювання запитання не риторичне, бо Ізраїль поставив крапку на ядерній програмі Іраку та Сирії шляхом знищення реакторів, які будувалися. Без них подальше просування ядерної програми стає або неможливим, або надто довгим, або треба мати дуже міцні зв’язки з тими, хто має ядерні реактори і не боїться потрапити під роздачу за порушення ДНЯЗ. Хоча останнє вже й не очевидне, оскільки росія передала Білорусії ЯЗ і жодних наслідків це не мало.
Але таке формулювання запитання – не за фен-шуєм ні для Ізраїлю, ні для США, і ось чому. У принципі Ізраїль у ході щойно завершеної операції в Ірані цілком міг атакувати АЕС у Бушері, і через те що ціль розташована над поверхнею землі, то можна не сумніватися в тому, що ЦАХАЛ міг це виконати власними силами, навіть без найменшої участі США. Але робити цього не можна, бо реактор робочий, а що означає викид нутрощів реактора під час його вибуху, добре пояснює історія Чорнобильської АЕС. А з огляду на те що Бушер розташовано просто через затоку від Аравії, Катару, Бахрейну та Еміратів, стає очевидним, чому цього робити не можна.
Це означає, що такий удар був би прийнятним і своєчасним до моменту першого завантаження в нього ядерного палива. Щойно паливо пішло всередину реактора – все! Можливість масштабної екологічної катастрофи стає природним захистом цього об’єкта. Туди навіть ППО можна не ставити. А це означає, що розмови про повне знищення ядерної програми Ірану не коректні за визначенням саме з цього моменту. Але публіка про це не догадується саме тому, що ті, хто дає майстер-клас, вміло приховують багато речей від очей публіки.
Проблема цих лекторів ось у чому. Цей момент, а саме – перше завантаження палива в реактор Бушерської АЕС – відбувся 27 листопада 2010 року. Тобто неможливість повного знищення ядерної програми Ірану сформувалася ще 15 років тому, а преса зараз цокає язиком і розмірковує про те, наскільки повно її знищено, навіть не вимовляючи слова «Бушер». І ось у контексті Ізраїлю це виглядає як злочин, бо якби не було двох успішних операцій, які знищили реактори Іраку та Сирії до їх запуску, то це можна було списати на прорахунок, викликаний відсутністю досвіду, але досвід був, а тут його проігнорували.
Але хто ж був той красень, який припустився такого жорстокого промаху? Виявляється, що в цей час пост прем’єр-міністра Ізраїлю, з 31 березня 2009 року, обіймав такий собі Беньямін Нетаньяху, і на ньому лежить вся повнота відповідальності за те, що він не вжив рішучих заходів для запобігання всьому тому, що сталося через 15 років. А тепер ідентичний Нетаньяху приміряє на себе тогу героя та переможця Ірану і, намотавши локшину на вуха своєї публіки, розвертає її увагу в потрібний бік.
І між іншим, деякі настільки захопилися розгляданням підставної картини, що зараз упиваються рішучістю Бібі, який навіть зміг трохи прогнути Трумпа. Йому це треба було робити 15 років тому, але тепер уже не може бути мови про повну ліквідацію іранської ядерної програми без повної зміни режиму, який справді відмовиться від створення ЯЗ. Без цього можна говорити лише про те, наскільки вдалося сповільнити цей процес, і не більше. І тут уже треба перейти до тих аргументів, які викладено вище, бо й вони показують внутрішній механізм маніпуляцій.
Знову ж таки, якщо вище було запропоновано варіант однозначної відповіді на поставлене вище питання, то далі можна міркувати про те, наскільки цій програмі вдалося завдати шкоди і, відповідно – наскільки її вдалося зупинити. А це вже не абсолютні, а порівняльні категорії, що означає наявність достатньо чіткої інформації в режимі «до і після». Умовно кажучи, якщо Іран мав 100 центрифуг, а знищити вдалося 50, то, відповідно, потужність збагачення впала наполовину. Якщо Іран міг випускати 100 центрифуг за рік, а після ударів може випустити максимум 10, то можна порахувати, скільки йому знадобиться часу для відновлення колишньої потужності збагачувальних заводів. І нарешті, якщо відомо, що 100 центрифуг за рік можуть напрацювати 100 кілограмів збагаченого урану, то й тут можна зробити досить обґрунтовані висновки.
Далі: якщо Іран, умовно, мав 1 000 квадратних метрів підземних комплексів, а вибухами було знищено 500 квадратних метрів, то можна уявити шкоду в цьому плані. Якщо Іран мав 500 кілограмів уже високозбагаченого урану і при ударах втрачено 200 або 300 кілограмів, то тут можна порахувати кількість боєголовок, які він здатний з цього зробити. І відповідно, сукупність усіх цих даних може видати середньозважений результат за часом, на який ядерну програму Ірану було відкинуто назад.
І тут ще важливо враховувати певні підвищувальні або знижувальні (залежно від того, з якого боку дивитися) коефіцієнти. Наприклад, три вказані підземні комплекси справді мають глибоке залягання, і просто для того щоб вирубати у твердих скельних породах придатні порожнини, потрібен час, обладнання та зусилля. Це до того, що Іран має «таємні місця», куди вони все перевезли. Зовсім засекретити великі підземні споруди практично неможливо, а раз так, то вони не мають саме такого ступеня захищеності, як у тому ж Фордо, і тому розгортати там дороге і вже явно дефіцитне обладнання – таке собі задоволення.
І ще: якщо справді планувати створення ЯЗ для її застосування по тому ж Ізраїлю, то має бути або кілька десятків боєголовок, до сотні, або діюче виробництво для поповнення боєприпасів, бо в такому разі велика ймовірність і мети своєї не досягти, і ядерний фідбек отримати, тому це теж проблема. Думаю, що бородаті це розуміють, і з урахуванням того що вони не наважилися завдавати ударів саме по американських активах, а не по площах, – розуміють дуже добре.
А тепер повернімося до співвідношень. Просто цікаво, від яких даних відштовхуються ті, хто пише: «Іран був за три місяці від створення ЯЗ, а тепер – за шість»? До 13 червня жодне відкрите джерело навіть близько не давало конкретних відсічок за часом, а тут – на тобі, вже всі все знають і все порахували з точністю до місяця. Ми не маємо такої інформації, і нам на думку не спало б спекулювати на ці теми, і якщо це робиться, то для досягнення якоїсь мети, про яку публіці нічого не відомо. З таким самим успіхом можна було заявити про те, що Іран був за три тижні або три дні від ЯЗ, а тепер…
Ще один момент. Штати явно діяли не за власним планом, а за наводкою Ізраїлю. Якщо простіше, ті 14 глибинних бомб, відвантажених американцями, було виконано по точках, які вказав Ізраїль. Тобто ізраїльські спецслужби відповідали за збір інформації на стадії бойового планування цього удару, і вони ж, як це завжди й буває, відповідають за збір інформації про точність завданих ударів та отримані пошкодження в районі цілі.
А тепер звернімося до нашого досвіду. Згадаймо, скільки часу потрібно для розчищення завалів одного під’їзду будинку, ураженого ракетою? Тільки через добу, а то й дві, з’являються остаточні дані про загиблих та поранених. І це – на поверхні, а не під землею. Напевно, всім зрозуміло, що пошкодження, завдані підземним об’єктам, оцінити за добу чи навіть тиждень неможливо в принципі, і зрозуміло чому. До речі, одні з останніх ударів ізраїльської авіації було спрямовано на руйнування вхідних порталів у підземні комплекси. Тобто вони запечатали входи.
Це говорить про те, що рушникам треба буде спочатку розібрати проходи в тунелі і тільки потім приступити до обстеження того, що там на глибині в десятки метрів. З досвіду вибухів метану на шахтах можна говорити, що обстеження може тривати тижні, а дані про його результати отримає не американська преса і навіть не американські військові, а ізраїльська розвідка. І лише після цього в режимі обміну даними щось (навряд чи все) буде на руках американських колег.
І от якщо ми спокійно дивимося на маніпуляції товаришів, які оперують на сцені, то помічаємо всі ці прийоми і розуміємо цілі, які має та чи інша сторона. Рушники приховують масштаби погрому, і раз вони вже оголосили про перемогу над Ізраїлем, то ніколи не розкажуть черні про те, як усе є насправді. Бібі хоче уникнути відповідальності за свою стратегічну помилку 2010 року і явний провал його політики, який став очевидним у 2023 році. Трумпу хочеться слави.
Частина його команди генерує тихий бунт, намагаючись відшмагати його по пелюстках нарциса, демократи їм у цьому допоможуть. І лише ізраїльська розвідка, яка має оперативну інформацію про результати операції, поки що лише часткову, тихенько робить свою справу, збираючи дані по крихтах і намагаючись не засвітити свої джерела, бо в Ірані вже запакували понад 700 «ізраїльських шпигунів» і частину з них уже повісили.
Тому в цьому натюрморті можна бути як тими, кому миють мозок, так і тими, хто дивиться на цей захід, а ми пропонуємо просту відповідь на пряме запитання:
«– Как вы к этому относитесь?
– Я к этому не отношусь».
Це тому, що в нас є власні контексти і свої критерії оцінки ситуації, чого і всім бажаємо.