Так от, це саме той Людендорф, який спланував, профінансував та здійснив операцію щодо повернення більшовиків до росії в тому самому опломбованому вагоні, в якому Леніна і його партійних товаришів, а також велику суму грошей, було відправлено манівцями на батьківщину, щоб будь-якими шляхами вивести росію з війни. І це той Людендорф, який від Німеччини підписав Брестський мир, а від більшовиків його підписав Лейба Бронштейн, він же Лев Троцький – ледь не головний теоретик військового комунізму.
І ось саме Еріх Людендорф, будучи знаменитим та авторитетним генералом, умовив президента Німеччини, теж заслуженого генерала Гінденбурга, дозволити Гітлеру об’єднати всі найвищі посади держави і стати тим самим фюрером – вождем нації. Тобто Гітлер хотів стати вождем або диктатором, але в нього це вийшло не з першої спроби, і навіть варіант, який увінчався успіхом, ішов з великим скрипом. А от у прутіна ця можливість була як мінімум з 2004 року, коли він завершив перепідпорядкування особисто собі гігантських корпорацій, що давали левову частку прибутків держави.
У проміжку між 2000 роком, коли він перестав бути в. о. президента, і 2004 роком відбулася повна ротація, і на фінансові потоки стали його особисті друзі, пов’язані кримінальним бізнесом у Ленінбурзі. Наприклад, «Газпром» очолив Міллер, який теж працював на Тамбовських, а «Роснєфть» – Сєчин, теж каламутна риба, з яким прутін крутив свої брудні справи. І з цього моменту він міг легко стати хоч фюрером, хоч царем, але прутін не наважився зробити цей крок просто з тваринного боягузтва, а тому продовжив прикидатися «демократом», залишивши імітацію виборів, поділу влади та іншого.
Гітлеру ця ширма не знадобилася, бо він мав плани глобальної експансії, а тому прикидатися білим і пухнастим було просто ні перед ким. У прутіна була інша стартова позиція. Він ішов у владу для того, щоб стати багатим, а отже – відверто красти і брати відкати з тих, хто це робить уже давно та відпрацював відповідні схеми як добування грошей, так і відмивання їх різними способами. І ось у цій ситуації прутін одразу вирішив дотримуватися принципу, який має різні форми, але першим його висловив президент Мексики середини 19-го століття Беніто Хуарес, а саме: «Para mis camaradas habrá amnistías, para mis enemigos, todo el peso de la ley», або «Моїм друзям – поблажливість, моїм ворогам – уся тяжкість закону».
СТАНОМ НА СЬОГОДНІ
Простіше кажучи, для відносно невеликого прошарку суспільства писані норми і правила не означали нічого, зате з решти населення можна було питати з усією суворістю закону. Тут немає нічого нового, бо за більшовиків найвищий ешелон партократії теж ніяк не підкорявся законам, а жив за внутрішніми корпоративними правилами, які решті публіки були не відомі. Але тут важливе те, що вони все ж таки були та діяли.
Це означає, що для самого прутіна та його оточення, а також для тих, хто мав значення у структурі влади, треба було створити правила гри, які взагалі ніяк не спираються на чинні закони, проте мають зрозумілу структуру та логіку. А через те що прутін мав досить продуктивний період роботи з Тамбовським злочинним угрупованням, то він, безумовно, почерпнув звідти уявлення про злодійські поняття і про ті новації, які прийшли у злочинний світ із падінням совка. І ось дуже скоро влада в курнику стала чимось на кшталт бандитської ієрархії.
(Далі буде)