Авторка перекладу: Світлана
ІСТОРІЯ ПИТАННЯ
Зараз упоротий, але активний прошарок суспільства в курнику почав ставити запитання про те, чому війна йде не так, як їм хотілося б і як це було обіцяно царем. Запитання ці виникли не самі по собі, а тому, що в них є власні канали об’єктивної інформації про те, що і як відбувається на фронті, і, слухаючи або читаючи те, що каже чи пише цар та його найближче оточення, вони приходять до висновку, що або цар і його оточення живуть на іншій планеті, або вони самі, непомітно для себе, перемістилися на Мельмак і тому бачать іншу реальність.
Підкреслю: там немає усвідомлення того, що ось така війна у 21-му столітті – замежна дичина, нічого подібного. Воно хочуть війни і люто її підтримують, але бачать її інакше. Важко сказати, як саме вони бачать хід війни, але, безумовно, публіка хоче гучних перемог. Але при погляді на те, що роблять їхні пастухи і як ведеться війна, вони однозначно не хочуть розвитку подій у такому ключі, адже й перемоги так не буде, і життя остаточно сповзе у хлів чи свинарник, що відбувається просто зараз і тільки набирає обертів.
Але навіть такий живодерський підхід до аналізу подій так чи інакше виводить на взагалі крамольне запитання, яке вже починає пробиватися крізь усю цю каламуть, а саме: що ж таке цар збудував за 27 років свого, по суті, самодержавства? Адже ніхто і ніщо всередині країни йому точно не заважає робити саме те, що він хоче, і ніщо не заважає йому вести країну туди, куди він бажає її вести. Навіть зовнішніх чинників, які могли б цьому завадити, не було аж до 2014 року, коли він вирішив напасти на Україну, і особливо – після 2022-го, коли почалася відкрита та повномасштабна бійка.
Але й тут можна з упевненістю говорити, що це було його особисте рішення, яке реалізувало його особисте бажання. Адже в тій знаменитій промові, яка стала початком широкомасштабного вторгнення в Україну, він чітко сказав: «Я принял решение». Незважаючи на те що під час цієї промови були присутні всі ключові постаті держави та бізнесу, прутін все ж таки поставив їх перед фактом, що рішення вже прийнято. А потім аж до останнього часу він стверджував, що війна йде за планом. За його планом.
І це знову – не фігура мови, а документально підтверджений факт, бо не раз і не два він особисто озвучував формулу, згідно з якою війна закінчиться після досягнення всіх її цілей. Ну, а цілі ставив він особисто, отже, і план був його. Зрозуміло, що технічні та військові деталі відпрацьовували профільні холуї, але вони це робили виключно в рамках тієї концепції, яку висунув сам фюрер. Тож до того моменту, коли від ситуації, що склалася, почало підгорати у найбільш упоротої частини публіки, все рухалося виключно з волі прутіна, а тому й запитання виникає з приводу того, що ж він побудував?
Переплавити права і свободи населення, а також гігантські ресурси, отримані у вигляді наддоходів від продажу нафти, газу та інших корисних копалин, – у військову міць вирішив саме він, а тепер виявляється, що цієї військової міці недостатньо навіть для того, щоб у ході війни, яка триває вже на місяць більше, ніж війна з Німеччиною, не захопити територій більше, ніж у 2014-му, коли Україна фактично лежала в руїнах. І відповідь на це запитання не дуже важко знайти, бо всі його складові лежать перед очима, але тут постає запитання про те, чи готовий їх хтось зібрати в одну конструкцію? А ми це зробимо, нехай і в дуже спрощеному вигляді, що не вплине на суть відповіді.
(Далі буде)