Битва в Кораловому морі. Горить авіаносець «Лексінгтон»
Автор: anti-colorados
І ось це совки практично все намалювали так, як не було насправді, ба більше, вони намалювали багато того, чого не було в принципі. Чого тільки варта «найбільша танкова битва в історії», яку вони зобразили під Курськом влітку 1943 року і при цьому за власними архівними даними точно знали про те, що таке відбулося на два роки раніше під Бродами – Дубно. Але це було злито в унітаз тому, що там совки програли, а плюс до того, там совок виставив таку кількість танків, яка на шматки розривала теорію «неготовності до війни» і старої зброї. І все одно це – улюблена тема совкової історії війни, бо так вони показували війну нового типу, техніку, танчики і так далі.
Але якщо брати саме технічний бік тієї війни, то найбільшими бойовими машинами були зовсім не танки, кожен із яких мав одну гармату (крім окремих совкових монстрів) і масу до 50 тонн кожен. Адже будь-який бойовий корабель має водотоннажність, яка в сотню і більше разів перевищує масу будь-якого танка, а кількість і калібр гармат були такими, що танки здавалися дитячими іграшками. Проте про флотські битви тієї війни совкова історія розповідала, як про покійника: або добре, або нічого.
А з флотських досягнень совка можна згадати лише морську піхоту, або моряків, списаних із кораблів. А самі кораблі і флот загалом ганебно вешталися по базах усю війну. До речі, в ті часи була приказка, що мовила: «Перше, що роблять росіяни у разі війни, – топлять свій флот». Починаючи з Кримської війни, царський, а потім –і совковий флот має суцільну та жирну смугу ганьби. Це і втоплений Нахімовим флот, і повний розгром біля Цусіми, і заховані в нірку кораблі у Першій світовій, і те саме – у Другій світовій. І що ж, за всю війну на морі взагалі нічого не відбувалося? Але якщо почати розповідати саме про морські кампанії, то з’ясується все те, що знову зруйнує совкову історію тієї війни.
Справді, тоді доведеться розповідати не про найбільшу танкову, а про морську битву чи десантну операцію, яких до цього моменту в історії не було й близько. Причому воювали бойові системи, що на порядки перевищували технічну складність будь-якого танка. Або тоді треба було розповісти про той масштаб десантних операцій, які виконували учасники бойових дій, про які в совку взагалі не було заведено розповідати, бо виникають проблеми і з географією, і з часовим охопленням війни. А в підсумку виявиться, що совкова історія – нісенітниця від початку і до кінця, і тоді саме собою виникне питання про те, що ж прикривали цією суцільною брехнею?
Але якщо вже мова зайшла про морські битви, то в такому випадку відкривається гігантський театр бойових дій на Тихому океані, а слідом за цим виникає тема війни з Японією. І якщо про морські битви багато хто вже досить добре знає або, принаймні, міг про це читати хоча б тут, то про сухопутні битви сказано вкрай мало, і якщо комусь поставити запитання про те, з якої битви почався відступ сухопутних сил Японії з окупованих територій, то майже напевно цього моменту ніхто не зможе назвати. І це стосується не лише совка чи постсовка, а й тих країн, які прямо зав’язані на цих подіях.
З боку Японії – все зрозуміло, бо це – неприємні спогади, пов’язані із загальною поразкою в тій війні, що вони переживають дуже болісно, адже як не крути, а це була найбільша експансія Японії за всю її історію, і загалом вона просто не змогла вчасно зупинитися і втратила все, що завоювала, але шанс був, і його проґавили. А слова адмірала Ямамото після ухвалення рішення про напад на Перл-Харбор про те, що це початок кінця, виявилися пророчими. Тож у Японії мотивовано на цьому не акцентують, хоча й не забули назовсім.
(Далі буде)