Імунітет від совка (Частина 2)

Автор: anti-colorados

Словом, тоді була така практика, коли молоді офіцери, розподілені після училища до стройової чи навчальної частини, перший час, поки не отримували гуртожиток або щось подібне, жили в розташуванні роти. Іноді їм відводили місце у спальному приміщенні роти, а іноді кілька місяців жили в ротній канцелярії, якщо командир роти дозволяв це робити. І ось у нас був саме другий варіант.

Після училища до нас розподілили лейтенанта на посаду, назву та суть якої просто неможливо пояснити тим, кому зараз менше 40 років. Я навіть не намагатимусь це зробити, а кожен, хто в курсі, нехай сам спробує пояснити комусь із молоді, що ж це була за військова посада така, передбачена штатним розкладом кожної військової частини. Лейтенант був комсоргом батальйону.

Та що там, навіть я ледве уявляю, що було написано в його посадовій інструкції. Ні, звісно ж, я можу щось припускати, бо комсорг був у школі, а от що він робить в армії – те ще питання. Ну, а найбільшу складність становило те, що за всі два роки служби мені так і не довелося побачити комсорга хоча б за якоюсь специфічною роботою. Щоправда, він проходив по відомству замполіта, тому спиртне він вживав професійно і в якихось неймовірних кількостях, через що в нього одного разу виникла велика проблема.

Він потрапив у неприємну історію, якраз будучи у стані «риз», і мій товариш попросив матеріальної допомоги. Він знав, що внаслідок діяльності, яку мені вдалося організувати під час служби, гроші у мене водилися, і спочатку я думав, що проблема виникла в нього, і тому одразу дав згоду. Але коли з’ясувалося, що йдеться про лоботряса, який живе в нашій канцелярії, відступати не було куди. Хоча на його користь слід сказати, що, перебуваючи вночі в казармі, він ніколи не ліз у наші справи, і на тому йому було спасибі. Словом, ми допомогли йому, а з получки він вирішив повернути гроші, але зрозуміло, що ми відмовилися, і тому він вирішив «проставитися».

У результаті лейтенант і мій товариш дуже швидко дійшли до стану «Федя, дичь!», а я майже не вживав і подальші розмови спостерігав на чисту голову. Загалом лейтенанта порвало на антирадянщину такого махрового посолу, що товариш, хоч і добре підвантажившись, вдав із себе зовсім п’яного і начебто заснув. А я все це слухав, і, по суті, розповідав він мені. Стало зрозуміло, що тут питати ні про що не можна, як не можна і висловлювати свою думку, бо всі політпрацівники однією ногою стояли в особливому відділі, і тільки іншою – в політуправлінні.

Тоді він розповів багато цікаво з того, про що я міг або здогадуватися, або навіть не здогадувався, і тоді одразу здалося, що ця якась стандартна тестова історія, яку розповідають у вигляді наживки. Але в будь-якому випадку це було несподівано і цікаво. Але ось що справді знайшло своє підтвердження, хоч і набагато пізніше, то це те, що він розповів про солдатів строкової служби. Він сказав, що ця казарма і все в ній приблизно відповідають тому, що просто зараз є на численних зонах.

Тільки тут це – рота, а там – табір, санвузли – ідентичні, ходіння строєм і з піснею – аналогічні, навіть обмундирування не сильно відрізняється, бо шиється приблизно в одних і тих самих місцях та відрізняється мінімумом. Кухня облаштована так, як і на зоні. І загалом це тому, що і зону, і армію створено за одними лекалами, хай і для різних цілей. І ще він додав, що в разі війни або стану, близького до війни, країна швидко перейде на казарму, а отже – і на табір.

Потім розмова пішла на звичні теми «пиво, баби, папіроси» і залишилася без наслідків. Ми більше так не спілкувалися, і тема виявилася закритою. Можливо, він справді був настільки п’яний, що й не пам’ятав, що тут ніс, а ми з товаришем – вдали, що один спав і нічого не чув, а другий – нічого не зрозумів із цих словес.

Але пізніше, уважно розглядаючи влаштування армійського механізму, все більше переконувався в тому, що армія справді є зліпком зони. Цю думку підтвердив боєць, який прожив у нас у роті кілька днів і через нашу частину йшов на дембель після дисциплінарного батальйону. Ну, а набагато пізніше, коли вже стикнувся із пенітенціарною системою за родом професійної діяльності, ця думка закріпилася остаточно.

От і вся вакцина. Вона проста і безкомпромісна. Ти можеш розповідати про пломбір, ковбасу, хорошого путіна і дідуся Леніна, але насправді ти говориш про в’язницю. Ще тоді, може, не остаточно усвідомлюючи це, я зробив свій вибір, і дивлячись на «срачі патріотів», що горять у твіттерах, розумію, що мене це не чіпає абсолютно тому, що я не хочу, щоб Україна була в’язницею, і буду завжди проти тих, хто цього хоче.

Не знаю, чи допоможуть комусь ці ліки, але мені – допомогли, і я так розумію, що Лесю – теж.