Овальні байки (Частина 2)

Словом, треба було дотримуватися пристойності та зберігати спокій.

– І в чому суть проблеми?

– Сподіваюся, ви в курсі, через що я ледь під імпічмент не потрапив?

– Безумовно.

– Так от, він хоче до мене приїхати. Безпосередньо в Овальний кабінет!

– Твою ж…

– Що, все так погано?

– Я вам так скажу. Нотр-Дам знаєте?

– Щось чув. Це начебто на хліб намазують?

– Ні, це собор такий на острові Сіте в центрі Парижа.

– Ну?

– От вам і «ну». Стояв майже тисячу років, потихеньку валився від часу, ремонтувався, знову починав сипатися, поки Осман його взагалі не захотів знести, але його Гюго відстояв…

– Друже Імануїле, я впевнений, що це – чудові хлопці, але я їх не знаю, і до чого тут собор взагалі?

– Та при тому, що він мало не згорів після того, як він сюди припхався! Собор, Дональде! Кам’яний! Уявіть, дивом не згорів, а, між іншим, там Наполеон коронувався!

– То ви думаєте…

– Ні, я впевнений!

– Дякую. Ваша порада виявилася своєчасною і важливою.

– Ну, ви дзвоніть, якщо що.

Зв’язок перервався. Трамп відкинувся на кріслі і, покусуючи губи, став згадувати цитати зі своєї книги про ведення бізнесу, які б підійшли до цієї ситуації, але нічого слушного на думку не йшло. Він, що називається, «завис».

Але тут його помічник делікатно кашлянув і запропонував:

– Пане президенте, зателефонуйте Нетаньягу. Він теж нещодавно з ним спілкувався, і в них там свої справи. Може, що скаже корисне?

– Точно! Він мені винен якраз. А котра зараз там година?

– Та це не важливо. Зараз там заміс іде і вдень, і вночі, тож він якщо і спить, то сторожко, і прокинеться в момент.

– Ну, давай.

Апарат просигналізував готовність каналу зв’язку і що з того боку вже слухають.

– Бєня? Здрастуй, любий! Нічого, що пізно? Ти не спиш?

– Уже таки – ні.

– У мене до тебе таке незвичне запитання, тільки ти не дивуйся, для мене це дуже важливо.

– Ні.

– Що «ні»?

– Те, про що ти мене хочеш запитати.

– Ти не хочеш мені відповідати? А я ще навіть запитання не поставив!

– Я тобі вже відповідаю на запитання, якщо воно в тебе таке, яке ти щойно ставив Макрону.

– Так, запитання саме таке… А звідки ти знаєш про Макрона?

– Ой, я тебе благаю! Ти хотів отримати відповідь, то ось вона. Ні, не запрошуй.

– Але чому?

– Ну, ось він приїхав сюди. Мало того що землетрус стався, то тепер і вдень, і вночі ракети летять. Ми тільки встигаємо відбиватися від них. Послухай моєї поради. Воно, може, і збіг, але краще – не потрібно. Воно тобі треба?

– Дякую, друже. Радий був чути.

– Навзаєм.

Зв’язок розірвався, і коли Трамп уже переключився на те, що відбувається в кабінеті, виявив директора ЦРУ.

– Чув, про що мова?

– Обов’язково.

– Що скажеш?

– Скажу так. Тільки він виїхав з Італії – і там вибухнув спалах вірусу. Карантин там.

– Послухай, а як же Китай?

– Працюємо над цим, він у Японію літав. Якийсь зв’язок має бути, але ми його поки що не вловили.

– Отже – «ні»?

– Категорично!

– Ясно.

Він повернувся до свого помічника і сказав:

– Готуйте відмову, мовляв, зараз – ніяк, а потім – обов’язково. Ви знаєте, як це писати.

– А причину яку вказати?

– Будь-яку. Мене немає вдома, наприклад, чи ще краще, що я – на лікарняному. Кашель у мене.

Директор ЦРУ підняв руку із затиснутою в ній ручкою.

– Кажи.

– Скажемо, що в нас карантинні заходи і ми вирішили самі нікуди не їздити і рекомендуємо йому – теж нікуди не їздити задля особистої безпеки.

– Чудово, так і напишіть. Мені ще землетрусу у Вашингтоні не вистачало. Чи цунамі.

Хоч і важко, але рішення було прийнято, бо один розум, навіть могутній, – добре, а декілька – завжди краще.