Словом, усе було організовано як треба, з потрібною технікою зміщення акцентів ненависті. І найголовніше, Сталін завжди говорив, що робиться це на прохання трудящих. Вони просили керівництво країни розстріляти десять тисяч шпигунів, а керівництво прислухалося і пішло назустріч, розстрілявши двадцять тисяч. Стадо приймало ці звістки стоячи, дружними і тривалими оплесками. У газеті «Красные Известия» за 30 червня 1937 року наведено діалог селян із Тамбовської області, приблизно такого змісту:
«– Я б усіх цих 10 тисяч шпигунів розстріляв би особисто, ось цією рукою!
– Дідусю, але рука не стріляє, їй потрібна гвинтівка чи наган!
– Мовчи! Сказав «рукою», значить – рукою!»
У путіна з цим не дуже виходить, і що називається – заїло. Вороги – одні й ті самі, а це загрожує скупченням газів серед суспільства та підвищенням тиску. А про механізм стравлювання газів путін навіть не чув. Ні, він звичайно спробував розповісти про те, що пенсійний вік піднято на прохання трудящих, але це не те, чого від нього очікували.
Своє розуміння важливості скидання тиску Путін мав показати під час інгушсько-чеченського конфлікту з територіального питання, коли глави Чечні та Інгушетії домовилися про передачу інгушської землі Чечні. Як ми пам’ятаємо, ситуація там стала вибухонебезпечною і ледь не вилилася у кровопролиття, а таке може мати фатальні наслідки, бо стадо, що втратило орієнтири, руйнує все на своєму шляху.
Ситуація виявилася дуже неприємною, і центр мав знайти якесь рішення, щоб скинути напругу. У підсумку протестувальників-інгушів умовили розійтися по домівках і вирішити питання в судовому порядку.
У результаті конституційний суд рф отримав відповідну заяву про те, що глава Інгушетії ухвалив рішення про передачу землі без місцевого референдуму, тобто – без згоди населення республіки.
Зрозуміло, що конституційний суд у рф ухвалить те рішення, яке відповідатиме думці путіна, і таке рішення було ухвалено. Суд на чолі з сумнозвісним головою цієї установи Зорькіним визнав таке рішення законним і сформулював відмову просто і ненав’язливо:
«Органи влади суб’єкта рф вправі створювати муніципальні утворення в межах своєї території. Доки кордони самого суб’єкта не визначено, кордони муніципальних утворень, суміжних з іншим суб’єктом федерації, також не можна розглядати як затверджені. Інше дозволяло б населенню муніципальних утворень блокувати фіксацію кордону між суміжними суб’єктами РФ. А питання організації місцевого самоврядування є вторинними стосовно питань визначення кордонів суб’єктів РФ.
Конституція рф безпосередньо не встановлює, в яких випадках проведення суб’єктами референдуму для вирішення питань, пов’язаних з їх територіальною організацією, є обов’язковим. При цьому конституція Інгушетії передбачає врахування думки населення відповідної території, але лише при зміні кордонів між суб’єктами РФ. Будь-яких положень проведення референдуму при вирішенні питання про початкове визначення кордону з іншими суб’єктами рф вона не містить. Відповідно, референдум в Інгушетії не є необхідним при встановленні кордону з сусідньою республікою».
Ми навмисно навели цю цитату, щоб усім стало зрозуміло: внутрішньоросійські торги землею – справа богоугодна, аби керівники суб’єктів були не проти. І ще одне: стадо не має до землі жодного відношення, а тому – проведення референдумів не має жодного значення. Особливо варто звернути увагу на останнє речення цитати. У ньому немає формулювання на кшталт: «проведення референдуму не відповідає нормам чинного законодавства», там написано інше: «не є необхідним». Це означає, що конституційний суд не зміг переплюнути статтю 3 ще не скасованої конституції рф, а в цьому випадку вона дуже чітко говорить ось що:
«1. Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в російській федерації є її багатонаціональний народ.
2. Народ здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
3. Найвищим безпосереднім вираженням влади народу є референдум та вільні вибори.
4. Ніхто не може привласнювати владу в російській федерації. Захоплення влади чи присвоєння владних повноважень переслідується за федеральним законом».
Тобто цей самий народ прямо вказав на своє конституційне право референдуму з територіального питання власної республіки, але суд послав їх за відомою адресою. Причому апеляцію на таке рішення не передбачено. Простіше кажучи, стаду було сказано: «Бидло, не лізь у пастуші справи. Стій тихо і не мукай».
До речі, це саме рішення було прийнято у відомстві людини, яка визнала конституційним верховенство внутрішнього права над міжнародним і дуже бадьоро та весело, а головне – публічно, обговорює переваги кріпосного права. Тож тут – усе зрозуміло, як зрозуміло й те, що в цьому котлі не просто зіпсовано аварійний клапан, а його навіть не передбачено.