Уперше опубліковано: 12.01.2019
Авторка перекладу: Світлана
Численні воєнні конфлікти, що прокотилися Європою за останні кілька сотень років, дозволяють зробити деякі висновки, які прямо та безпосередньо впливають на стратегічну мету України в нинішніх реаліях. На перший погляд, ця мета не має очевидних зв’язків із зазначеними подіями, але це здається лише на перший погляд, а ці зв’язки настільки потужні та прямі, що їх слід бачити, знати й розуміти. Від цього розуміння залежить майбутнє України та українців.
Подорожуючи Європою, багато хто міг звернути увагу на те, що зовсім невеликі країни досить ретельно оберігають свою ідентичність, і дуже часто ця збережена ідентичність поєднується з дуже високим рівнем життя та соціальних стандартів. Причому це можна спостерігати зараз, коли територіальна структура Європи встоялася і тепер виглядає незмінною. Якщо ж відмотати історію на сто, двісті, триста і більше років тому, можна помітити дивовижну закономірність. Майже всі вони поглиналися іншими державами хоча б раз, а багато з них – не раз і не двічі.
Проте вони залишилися самі собою, зберігши свою історію, культуру, мову і традиції. В деяких місцях це стає зрозумілим за сукупністю вражень, а в інших – це підкреслюється і виставляється на огляд у якомусь концентрованому вигляді, і ще дуже велике питання, що з цих двох варіантів сприймається простіше.
Напевно, до переліку таких країн можна було б включити як невеликі за чисельністю населення та території держави, так і країни, що мають велику територію, але невелике населення. До останніх можна було б віднести Фінляндію, наприклад. Але ми візьмемо для порівняння лише невеликі країни, де й населення небагато, і вони самі мають невелику площу.
Отже, варто придивитися до Чехії, Данії, Швейцарії, Нідерландів, Бельгії та Люксембургу. Усі названі країни демонструють високий рівень розвитку та високий рівень життя. Вони зручні і стабільні, але при цьому – ретельно зберігають своє коріння і наголошують на тому, що саме наявність такого коріння в їхній землі і є причиною їхнього успіху.
Однак невеликий розмір цих країн та відносно невеликі військові ресурси неодноразово ставали причиною їх окупації більшими країнами. Що характерно, здебільшого ці країни не чинили дієвого опору окупанту, хоча чітко та безумовно фіксували факт самої окупації.
Так, одним із останніх прикладів такої окупації була Данія, яку захопили війська Третього Рейху. Данську армію не було задіяно для опору, і окупант зайняв країну без бойових дій. Проте країна залишалася самою собою навіть у такому важкому та принизливому становищі. Один із головних стовпів Рейху був пов’язаний зі знищенням євреїв, але Данія не дала Німеччині зачищувати країну від євреїв. У Берлін пішли повідомлення про те, що в Данії є данці, і вони не поділяються за національною ознакою. Німеччина довго нічого не могла з цим вдіяти, але коли в Берліні урвався терпець і було призначено операцію із затримання данських євреїв, то до її виконання було залучено місцеву владу, а та – дуже швидко підняла тривогу, і буквально за одну ніч Данія зібрала своїх євреїв і переправила їх морем у нейтральну Швецію. Це лише один із прикладів того, як навіть в окупації маленька нація залишалася собою, попри дуже складні ситуації, що загрожували неприємностями і навіть катастрофою. Наскільки це був сильний вчинок, можна зрозуміти, порівнюючи те, що в цей самий час відбувалося в окупованій Франції, наприклад.
Цей історичний факт показує шкалу цінностей, що застосовуються в Данії та інших країнах. Вони вважають, що окупація – неприємний і певною мірою – ганебний стан, але він не скасовує зобов’язання залишатися самими собою навіть під владою окупанта і чинити так, як вважають вони самі, а не як наказує окупант.
Приблизно те саме можна сказати і про Чехію. Їй судилося опинитися в самому центрі Європи, і майже всі великі війни прокочувалися її територією, яка мала різні назви в різні часи. Втім, величезна кількість фактів окупації Праги та земель навколо неї не стали причиною втрати ідентичності місцевих жителів. Їм завжди вдавалося зберегти своє ядро, і щойно ситуація змінювалася та обставини дозволяли, Чехія знову відроджувалася та відновлювала свої зв’язки з історичним корінням. Така тактика чимось нагадує пустельну рослину, яка практично не подає ознак життя в жорстоку посуху, але коли настає сезон дощів, вона оживає і дає такий бурхливий ріст і цвіт, що цього важко було очікувати ще кілька днів тому.
Ба більше, маючи досвід життя в окупації, ці народи вже відпрацювали певні механізми самозбереження і розуміння того, що окупація – важке й ганебне явище, але воно – тимчасове, і коли настане час, треба дуже швидко відновити свою державність та звичний спосіб життя.
(Далі буде)