ПОГЛЯД № 2
Друга тема стосується рішення Верховного суду США, який визнав незаконними «тарифи Тромба» і, по суті, скасував їх. Для початку нагадаємо, що Верховний суд США вже вдруге виніс рішення щодо дій президента не на його користь. Перше рішення стосувалося розпоряджень Тромба щодо національної гвардії, яку він кинув на розгін демонстрацій протесту, що спалахнули після свавілля міграційної служби, яка банально почала вбивати людей на вулицях і підкидати вбитим зброю для того, щоб звинуватити їх у збройному нападі. Нам ця практика добре відома, щоправда, в лайт-версії, коли підкидали наркотики.
У те рішення ми не станемо занурюватися, але просто зазначимо, що процедура застосування національної гвардії всередині США жорстко прив’язана до уряду конкретного штату і губернатора. Через їхню голову ніхто не має права грати в подібні ігри, на що і вказав Верховний суд у своєму рішенні. А рішення, оголошене у п’ятницю, стосується тарифів Тромба, які він зробив основою своєї зовнішньої політики. І тут є певні моменти, необхідні для розуміння і досить тривожного висновку.
Як не раз було сказано, Тромб вирішив діяти в режимі особистого свавілля, спираючись на закон про надзвичайний стан. Тут є маса запитань про те, коли президент має право спиратися на цей закон і що він вважає причиною такого стану, але законодавство там настільки діряве і заплутане, що краще в це не занурюватися. Але тут важливе ось що. Відповідно до цього закону, президент має повноваження вводити обмеження на торгівлю у вигляді санкцій.
Це може бути забороною на ввезення в США товарів із певної країни, певних груп товарів або певних виробників. У зворотний бік президент може запровадити заборону на будь-яку торгівлю з певною країною або заборонити експорт певних товарів чи груп товарів. Ключовим тут є слово «заборона», і на це він має право. Тарифи – це просто термін, який став самодостатнім, але насправді йдеться про мито на товари, що ввозяться до США.
А це стосується податків і зборів, але ніяк не санкцій. Він може заборонити ввезення вина з Франції, але не встановлювати ставку мита, наприклад. Але Тромб грається саме розмірами мит. Він довільно запроваджує їх, збільшує, зменшує або скасовує, але закон йому не дає на це права.
І ось тут згадуємо перше рішення – про національну гвардію. Там Тромб явно і безпосередньо вийшов за межі своїх повноважень і видав накази, які не має права видавати, а командування національної гвардії не має права виконувати незаконні накази. На тому все й закінчилося. Суд заборонив Тромбу гратися з нацгвардією, а тій заборонив виконувати накази Тромба. Тут – те ж саме. Тромб не просто перевищив свої повноваження, а й втрутився у повноваження законодавчої влади, бо тільки Конгрес має право вводити і скасовувати податки та збори, а також збільшувати та зменшувати їхню ставку. У президента таких повноважень ніколи не було й нема.
А це – вкрай тривожна ситуація. І вона полягає не стільки в тому, що Тромб взагалі начхати хотів на закони і робить те, що йому спаде на думку, але щойно суд встановив факт узурпації президентом частини повноважень найвищого законодавчого органу, а той сидить прямо на п’ятій точці і навіть не ворушиться. Рішення Верховного суду винесено за позовом комерційних компаній, які виграли суд першої інстанції, апеляцію і тепер – Верховний суд, оскаржуючи тарифи Тромба. Конгрес у цьому заході ніяк не бере участі, хоча, по суті, йдеться про його повноваження.
Словом, це – додаткові штрихи до того, що вже було сказано на ці дві теми, і сподіваюся, що тепер картина стала більш ясною.
Будь-який закон повинен мати за собой силу,яка забезпечить його виконання,інакше це не “Закон”,а “Меморандум”,або “Декларація”.А ось з цим ми маемо величезні проблеми будь де.У нас Зеля сказав,шо він не піде із влади і шо? Усі втерлись ,та навіть опозиція щось буркае,а дрючка із цвяхами для узурпатора не мае. Так і у США,закон е,а виконання нема…і не буде,допоки народ не зрозуміе,шо закон пишуть сильні для слабких і бажаешь жити по закону-будь сильним і ніяк інакше.А для ідеалістів е інший правовий тупик-рабство.Там усі рівні,усі не мають а ні прав,а ні свобод і можуть думати що завгодно поки хазяін до батога тягне руку.
Давно існує поговірка – добро повинне бути з кулаками.
Мабуть же для того, щоб дать по тупій макітрі узурпатора чи гопника.
І всім відомо, що інших ліків проти них не існує, але “лікувати” не поспішають.
А хвороба краще лікується на ранній стадії, і набагато дешевше.
А всього і треба для дотримання законності в Україні, це лишень 3 метра міцноі вірьовки та ліхтарні стовпи, в Марʼїнкському парку та перед облРадами!
Бо написали, за 30 років в Україні, багато чого з ВРУ….
Міндіч і чернишов з єрмаком та потікавшими з України суддівським, з так званого «Конституційного суду», це підтверджують 🤑🤑🤑
> А всього і треба для дотримання законності в Україні, це лишень 3 метра міцноі вірьовки та ліхтарні стовпи, в Марʼїнкському парку та перед облРадами!
Ви так думаєте? А решта населення України — всі білі та пухнасті?
Колись зберіг, і щоб не дивуватись кожного разу, то перечитую.
Выдержки из лондонской газеты The Times.
“Кто-то спросил: «Почему некоторым британцам не нравится Дональд Трамп?».
Нейт Уайт, красноречивый и остроумный английский писатель, написал такой великолепный ответ:
«Трампу не хватает определённых качеств, которые традиционно ценятся британцами.
У него нет ни благородства, ни обаяния, ни хладнокровия, ни авторитета, ни сострадания, ни остроумия, ни сердечности, ни мудрости, ни тонкости, ни чуткости, ни самосознания, ни скромности, ни чести, ни изящества.
Хотя Трамп может быть нелепым, он никогда не говорил ничего ироничного, забавного или даже слегка смешного — ни разу, ни разу. Я говорю это не риторически, я говорю буквально: никогда.
Для британцев отсутствие юмора почти бесчеловечно.
Но в случае с Трампом это факт. Он, кажется, даже не понимает, что такое шутка – для него шутка – это грубый комментарий, безграмотное оскорбление, акт непринужденной жестокости.
Трамп подобен троллю: он никогда не смеётся и не забавляется; он лишь визжит от восторга или насмешки.
И самое страшное, что он не просто произносит грубые и глупые оскорбления: он на самом деле думает, когда их произносит. Его разум – всего лишь роботизированный алгоритм мелких предрассудков и инстинктивной злобы.
В нём нет ни иронии, ни сложности, ни тонкости, ни глубины. Всё поверхностно. Мы видим в нём человека без внутреннего мира, без души.
В Британии мы традиционно на стороне Давида, а не Голиафа. Все наши герои – отважные аутсайдеры: Робин Гуд, Дик Уиттингтон, Оливер Твист.
Трамп не отважный и не аутсайдер. Он – полная противоположность.
Он даже не избалованный богатый мальчик и не жадный толстосум. Он скорее похож на большого белого слизняка, привилегированного Джаббу Хатта.
И, что ещё хуже, он хулиган.
Когда он оказывается среди хулиганов, он внезапно превращается в хнычущего приспешника.
Он бьёт сверху вниз — то, чего джентльмен не должен, не может и никогда не должен делать — и каждый его удар приходится ниже пояса. Ему особенно нравится бить уязвимых или безмолвных — и он бьёт их, когда они лежат.
Поэтому тот факт, что значительное меньшинство — возможно, треть — американцев наблюдают за тем, что он делает, слушают, что он говорит, а затем думают: “Да, он, похоже, в моём вкусе”, является источником замешательства и большого огорчения для британцев.
В конце концов, невозможно прочитать ни одного твита или услышать, как он произносит одно-два предложения, не уставившись в бездну.
Он превращает простоту в вид искусства; Он — Пикассо мелочности, Шекспир дерьма. Его недостатки фрактальны: даже у его недостатков есть недостатки, и так до бесконечности.
В мире всегда были глупые люди, и злодеев тоже хватало. Но редко глупость была настолько злой, а зло — настолько глупой.
Он заставляет Никсона казаться заслуживающим доверия, а Джорджа Буша — умным.
Если бы Франкенштейн решил создать монстра, состоящего исключительно из человеческих недостатков, он бы создал Трампа, и раскаивающийся доктор Франкенштейн в отчаянии закричал бы: “Боже мой, что я создал?”.
Если бы идиот был бы телешоу, Трамп был бы его декорациями».
Нейт Уайт
И?
И я тоже сохранил!