Ну, про москву він так висловився даремно, бо справді комбінованого й масованого удару вона ще не бачила, як цього не бачила і резиденція прутіна «Валдай», яка має щільність прикриття зенітними засобами навіть вищу, ніж москва. Там кажуть про те, що прутін лютує і вимагає від чоботів конкретно розповісти, коли буде забезпечено захист усіх ключових об’єктів.
І тут постає логічне запитання про те, чому це саме чоботи мають на нього відповідати? Адже було розпорядженням попам: «Молитися, молитися і молитися!», щоб не було боляче за безцільно про*рані активи нафтової та військової промисловості. Ось із них і треба було б запитати, що там із молитвами, особливо намоленими мощами, іконами та іншими артефактами. Ну, а запитання, жорстко поставлене саме чоботам, напевно, мало не дуже приємну відповідь. Цар же розраховував, що на запитання, коли буде готова зенітна відповідь на такі атаки, чоботи клацнуть вухами і видадуть щось на кшталт: «Завжди готовий!», – але очевидно, що відповідь була дещо іншою.
А ще на себе звертає увагу те, що саме від лаптів немає взагалі жодної конкретики про те, що там було зіпсовано цим ударом. Максимум, на що вони наважилися, – то це розповісти про приліт по виробництву «Іскандерів», без найменших подробиць. Після прильотів по нафтобазах і НПЗ інформації набагато більше, а тут – тиша. Таке буває, коли прилетіло настільки заліково, що краще промовчати.
І останній момент, який випав із поля зору. Практично всі вироби Воткінського заводу спочатку планувалося оснащувати ядерними боєголовками. Просто згадаймо концепцію, яка закладалася у бойове планування совка. Танкові хвилі йдуть на Захід, а ракети з ядерними боєголовками завдають ударів по місцях зосередження військ або чогось подібного. Відповідно, використовувати ракету для того, щоб закинути 10–20 або й 200 кілотонн – це одне, а витратити засіб доставки для того, щоб закинути 480–700 кг звичайної вибухівки, як це робить «Іскандер», – зовсім інша математика.
Простіше кажучи, вирішення тих завдань, заради яких витрачаються «Іскандери», а тим більше – «Орєшніки», раніше нікому на думку не спадало. Адже, напевно, все, що вони відстріляли за чотири роки війни, за масою БЧ можна порівняти з оснащенням однієї-двох ракет із ядерною боєголовкою. Звідси – шалена витрата зовсім не дешевих ракет, які створювалися для іншого застосування. Але прутіну це подобається, і якщо хтось візьметься точно підрахувати, скільки витрачено на розвагу прутіна, то буде здивований. За приблизними даними, лише ракет «Іскандер-М» лапті відстріляли за часи широкомасштабного вторгнення, без 2026 року, 410–620 одиниць. Різниця у підрахунках – через використання корейських аналогів. А вартість, відповідно, – $1,2–1,9 млрд. Тому приліт на Воткінський завод має настільки високу цінність.
(Далі буде)
Ось тобі хуйіло, і трампів день!!!
Кирилл Данильченко
З фейсбуку….
“сьогодні для всіх стаття.
Українська крилата ракета FP-5 «Фламінго» пройшла відстань близько 1650 кілометрів. Це побило попередні рекорди для систем такого класу. Удмуртія завжди вважалася глибоким і безпечним тилом, справжньою колискою їхніх стратегічних сил. Тепер цей міф помножений на нуль. Це абсолютний рекорд для крилатих ракет наземного базування.
Величезна радіоконтрастна ціль на звичайному дозвуковому движку при груповому пуску спокійно проходить через хвалені «С-500» та іншу ППО, яка «нє імєєт аналогов», просто притискаючись до складок місцевості, русел річок, пагорбів та ЛЕП. «Фламінго» йде на надмалих висотах, десь 30–50 метрів, огинаючи рельєф. Для радарів комплексів С-400 або «Панцирів», що прикривають об’єкт, така ціль до останнього моменту прихована за радіогоризонтом. До того ж у глибокому тилу немає суцільного радіолокаційного поля, воно там суто осередкове. Ракета просто прослизнула по сліпих зонах між вузлами ППО.
Ми вийшли на серію: Котлубань, Капустін Яр, тепер от Воткінськ. На цьому тлі можете самі прикинути, чи виходить у РФ їхніми стратегічними бомбардуваннями досягати цілей по нашому ВПК? Чи стало менше пусків далекобійних «Нептунів»? Змогли вони зупинити наші діпстрайки? Чи, може, дронів летить менше? Збили вони темп виробництва САУ, дістали цехи збірки Magura та Sea Baby, зняли морську блокаду? Та хоча б блекаут, як в Іраку чи Югославії, змогли зробити на тижні? Завжди корисно думати самому.
А от наше влучання — саме те, що треба. Тридцятиметрова діра в даху цеху номер 19. Виріб проломив дах і на затримці вибухнув усередині. Треба розуміти фізику: тонна проникаючої бойової частини — це не тонна вибухівки. Це товстезний сталевий корпус для пробиття перекриттів і десь 400-500 кілограмів самої вибухової речовини. Грубо кажучи, в цех прилетів еквівалент двох ФАБ-500. Але фішка в тому, що цей вибух стався в замкнутому об’ємі. Ударній хвилі нікуди йти, вона відбивається від підлоги та стін, багаторазово примножуючи фугасний ефект, а важкі уламки сталевого корпусу прошивають обладнання наскрізь.
Капітальних перегородок там немає, бо простір потрібен для кран-балок і величезних ванн гальваніки. Кіптява над дірою прямо каже: всередині була пожежа в токсичному середовищі. Це найсмачніше. Величезні відкриті ванни з кислотами, лугами та агресивними електролітами. Вибух підняв увесь цей коктейль у повітря, викликавши миттєве змішування реактивів, детонацію парів і масштабну токсичну пожежу. Просто мішленівська зірка цим кухарям.
Сам 19-й цех — це корпус гальвано-штамповки. Саме тут працюють із високоміцними сталями та титановими сплавами. У цьому приміщенні пресують і хімічно обробляють заготовки для корпусів ракетних двигунів та критичні вузли для «Іскандерів», «Ярсів» і «Булави». Обладнання там серйозне: важкі багатотонні преси та автоматичні гальванічні лінії. Це стаціонарні махіни, які неможливо просто перетягнути в сусідній ангар. Після вибуху з чату вийшли кран-балки, прецизійне обладнання та стапелі. Сталеві балки перекриттів при температурі понад 500-600 градусів втрачають несну здатність через ефект відпуску металу. Перебувати в такій будівлі, а тим більше монтувати там нове важке обладнання, смертельно небезпечно, тож усе це підлягає знесенню або надскладному капремонту. Унікальні прес-форми, найімовірніше, теж знищені вибухом і пожежею.
Тепер увесь завод переходить у режим очікування. «Іскандер» неможливо зібрати без корпусу, а корпус не зробити без штамповки й хімічної обробки. «Іскандери» більше не сміються: росіянам доведеться або лізти в недоторканий запас, або наново городити виробництво. Подібні преси коштують від 7 до 20 мільйонів мертвих президентів, автоматична гальваніка — теж задоволення не з дешевих. При цьому прилетіти може знову, прямо в цей же цех. Або в НПЗ, в арсенал, у великий залізничний вузол із корейськими подарунками. Підприємств у РФ багато, а їхній ППО тепер доведеться стрибати туди-сюди по театру воєнних дій у 2000 кілометрів.
Ця атака багаторазово окупила себе, а значить, ми будемо повторювати. Їм доведеться шукати аналоги верстатів у Китаї, тягнути їх за сірими схемами з подвійною переплатою за ризик і чекати, поки їх виготовлять з нуля. Логістика та пусконалагодження такого негабариту займає від півтора до трьох років. Увесь цей час збірка нових «Іскандерів» та «Орєшніків» стоятиме в жорсткому заторі. Роками кремлівські діди годували свою біомасу казками про недосяжний глибокий тил і недоторканність своєї зброї. Вони серйозно думали, що можна безкарно клепати балістику за півтори тисячі кілометрів, стираючи наші міста, і їм за це нічого не прилетить у відповідь. А тепер ласкаво просимо в реальність.”