ʼАвторка перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Напевно, самі того не бажаючи, буквально щойно лапті показали виворітний бік своєї сутності, який зазвичай ретельно приховували і щоразу обурювалися, коли їх хтось хапав за руку і викривав у брехні. І це не проста брехня, а саме те, з чого складено фундамент курника і з чого росте вся та дурня, яку назвали «загадковою російською душею». Але коли йдеться про стороннє викриття, то там від цього відмахуються, списуючи все це на підступи ворогів. Зовсім інша річ, коли вони самі себе викривають без примусу і з власної волі.
Ну, а сталося це в арбітражному суді москви, де розглядався позов одного з міністерств до підприємства, яке, на думку міністерства, порушило умови контракту. Суть його полягала в тому, що міністерство виділило кошти в розмірі 60 мільйонів рублів на розробку нових лінійок цифрових слухових апаратів. Як заведено, підприємство успішно освоїло ці кошти і представило замовнику те, що він хотів. Начебто все добре і всі мали залишитися задоволеними, але в міністерстві знайшлися фахівці, які непогано володіють темою.
Вивчивши представлені зразки виробів, вони дійшли висновку про те, що замовник їх кинув, бо створені слухові апарати засновано на готових технологіях данської компанії Oticon – поставлені комплекти повністю відповідали оригіналу. Звідси випливає, що гроші, відпущені виключно на проведення комплексу науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, було банально привласнено і жодних робіт взагалі не проводилося, а натомість замовнику були представлено імпортні девайси.
Ось із таким позовом міністерство і увійшло до суду, а далі – просто пісня. Суддя Катерина Аксьонова цих аргументів не прийняла. Вона вказала, що саме по собі використання зарубіжних платформ і компонентів не означає відсутності наукових розробок. Суд визнав, що велися локалізація та доопрацювання продукції під російські умови, і кваліфікував цю роботу як повноцінні дослідно-конструкторські розробки. Суд також вважає, що мету проєкту досягнуто.
Простіше кажучи, все те, що було розроблено та втілено у конкретний виріб данцями, суд визнав російською розробкою, а раз так, то й стягувати кошти з виконавця-відповідача немає жодних підстав. Це – вкрай важливе рішення, що проливає світло на те, як лапті привласнюють собі чужі думки, розробки, назви і навіть історію. Всі ж пам’ятають про те, що паровоз винайшли брати Черепанови, а телефон – Попов? З цієї ж опери та історія, яку вони вішають на вуха всім, навіть прутіну. Королеву Франції Анну вони вважають частиною московської історії, хоча ніякої москви в ті часи навіть близько не було. Звідси ж назва «росія» і все інше.
Але через те що всі ці підміни сталися досить давно, то не було можливості роздивитися сам механізм підміни і те, якими мотивами користувалися лапті при цих маніпуляціях. Але ось суд чітко і ясно показав усі внутрішні механізми цього процесу. Тож телефон «Йоптафон» був чимось, що можна вважати попередником слухового апарата, про який було сказано вище. Отак вони працюють, за прутінським принципом «цап-царап». Із цього в них зроблено все. Свого практично нічого немає, крім найнудотніших дрібниць. Словом, хотіли вони того чи ні, але викрили себе на повний зріст.
Попов власне радіо Марконі .
“…лапті показали виворітний бік своєї сутності…
“Мясник из Сунтара”, дважды освобождавшийся по контракту с МО РФ, арестован за четвертое убийство
https://www.newsru.co.il/world/16feb2026/suntar_202.html
А шо вы хотели ? Все честно , как и у всех честных Пацакав
“- И если ты подумаеш что эта хреновина не транслюкатор то это будет последняя мысль в твоей жизни.
– Ты где гравицапу взял ?
– В местном планитарии спи .здил.
– Молодец”
Ну и так далее
Прогнозуєме рішення судді. Міністерство подає позов але не «подає» саме судді, а в фірми з 60 лямів чистими залишилося мінімум 50, із цих пів сотні десять мільйонів перекочували в карман судді за «справедливу точку зору» на винахідливість винаходу і от результат. Патріотизм судді полягає в отриманні «правомірної» винагороди в національній валюті рублях а не якихось там доларах чи євро.
“Було ваше-стало наше” … Загадковість їхньої душі полягає лише в здатності ПРЕНАХАБНЕННО брехати. Завжди. У всьому. Собі на догоду. Велика у них тільки ПИХА. Все інше – знайди, у кого поцупили.
А може, все набагато простіше? І не тільки в пацаків, а і в “наших” 73%?
“Обитaя в слободке вороньей,
Мы без зависти жить не могли:
У Степанова — плащ из болоньи,
У Петрова — ваще «Жигули»!
У соседа по парте — фломастер,
У другого — битловский альбом,
Разрывается сердце на части,
Хоть об стену от зависти лбом!
Впрочем, это из памяти детской,
Ей под сорок, я думаю лет,
Но ведь нет уже власти советской,
Значит, может — и зависти нет?
Холодильники, вроде, забили,
Джинсов каждый имеет пар шесть.
Мы при этом про зависть забыли?
Нет, любезные, есть она! Есть!
Все завидуют вечно кому-то ,
В этом вечный российский замут.
Вот на днях показали Мамута…
Почему он — богатый, Мамут ?
Вексельберга роскошные яйца…
Что он , царь, чтоб ему — «Фаберже»?
А довольная внешность Чубайса!
Просто жить невозможно уже!
Абрамовича добрые глазки…
Где Собчак эти шубы берет?..
В списке Форбса одни Дерипаски…
Не по-детскому зависть берет!
Все живут, как собаки, на Сене,
Непонятно, куда мы идем,
И не зря на соседском «кайене»
Кто-то вывел три буквы гвоздем!
Зависть, чисто российское чувство,
Вводит русских в неистовый раж.
Что, в семнадцатом, ради искусства
Ломанулся народ в Эрмитаж?
Почему у одних — «тити—мити»,
А нам не на что водки налить?
Нет, товарищ буржуй, извините,
Мы по совести будем делить!
Иностранцы без толку пытались
Уяснить, чем Россия странна,
Но они не доперли про зависть,
Значит им не понять ни хрена.
Зависть двигает русские горы,
Зависть взятки берет и дает,
Вышивает законов узоры
И без продыху горькую пьет.
Зависть — к жизни толчок интереса,
Зависть — ключ к продвиженью своих
С целью личного в жизни прогресса,
Зависть пишет сейчас этот стих.
Скажет каждый — охотник с Тунгуски
И банкир, покоривший Москву:
Я — завидую, значит, я — русский!
Я — завидую, значит — живу!
Я завидую тем, кто повинен
В том, что я проживаю в говне,
Кто беднее меня в половину,
Тот пускай позавидует мне,
А тому пусть завидуют люди,
Чья еда — только хлеб и вода.
Вот, на том и стоим. Так и будем.
Так и будет в России всегда.
Мы, в России не можем иначе,
Нам такое житье — по нутру:
У кого-то в Завидове дача,
У кого-то — сортир на ветру,
Но и тот и другой понимают
То, что нашим врагам не понять:
Если вдруг у тебя не хватает,
Можно все у соседа отнять.
В этом знаньи — великая сила,
Трепещи, иностранный урод,
Доберется до всех из России
Мой завистливый, гордый народ!”
Андрей Орлов (Орлуша)