Уперше опубліковано: 10.01.2019
Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Невгамовний імператор»
Імператору давно казали про те, що його рейтинг, який невблаганно підвищується серед населення, треба або штучно стримувати, або формалізувати належним чином і повідомити людям те, про що вони й так здогадуються. Справа в тому, що нещодавно призначений глава статистичного відомства завзято став до виконання своїх посадових обов’язків і, будучи черговим доктором венеролого-мінералогічних наук, вирішив застосувати нові наукові методи для систематизації масивів даних.
Так, застосувавши новий метод Кадирова-Рогозіна, що описує чорнодірчасті системи в цикло-патологічній динаміці, він дійшов висновку про те, що підтримка імператора різними верствами населення подолала граничне значення для живої людини – 100% – і навіть теоретично обґрунтовану межу у 146% і тепер становить не менше 200%, залежно від регіону.
Словом, питання про проголошення імператора богом або хоча б сином божим уже дозріло та перезріло. З цієї причини треба було або перетворювати посаду імператора на фараона і земне втілення бога, або якось пригальмовувати природний перебіг процесу.
Через те що імператор був скромним від народження, він обрав другий варіант, принаймні, найближчим часом він не хотів поставати перед людьми у вигляді бога, а тому доручив розробити заходи, які могли б штучно стримувати прагнення населення. І тоді виникла ідея створення фільму-інтерв’ю, де сам імператор розповідав би про свій життєвий шлях, що привів його до вершини влади. При цьому він мав розповідати про свої прості людські якості.
Проте всім було відомо, що імператор дуже не любив запитання, адресовані особисто йому, а ще більше – не любив відповідати на них, і тому інтерв’ю виявилося довгим монологом, який став розлогою відповіддю на одне узгоджене запитання: «Як ви виявилися обраним для такої непосильної ноші?» Отже, як вирішили – так і зробили. Фільм було знято, і він вийшов на екрани країни.
На відео були тільки імператор і спеціальний кореспондент, який зазвичай живе в Англії, але тут він запросто сидів з імператором, і розмова явно клеїлася, тому що кореспондент уже поставив цілу низку запитань (замість одного), а імператора це не втомлювало.
– А ось гармата, ваша величносте? Ви так вміло вистрілили з гармати, що здається, ви маєте величезний досвід у цій галузі.
– Це – так. Я вистрілив. Щоправда, не з гармати. Я просто стояв поруч із нею і просто вистрілив. А взагалі в молодості я був артилеристом. Лейтенантом-артилеристом. Як і всі молоді офіцери, ми були веселими та енергійними. Та що там, як і наші прості піддані, іноді могли добре випити, а потім – постріляти.
– З гармат?
– Навіщо з гармат? Просто постріляти. Хто б нам дозволив стріляти з гармат, що ви? Ми б під трибунал пішли. Але це залежало від того, скільки було випивки…
– Ваша величносте, а от діти? Всім відомо, що ви добре ладнаєте з дітьми, як вам це вдається?
– Ну, це якраз дуже просто. В молодості я був учителем. Лейтенантом-вчителем. Бувало, заходиш у перший клас, ці палаючі очі, спрямовані на тебе, неможливо забути. Стоять, тягнуть шийки, а ти їм як закричиш: «Рівня-а-а-айсь! Іррр-но!»
– Так, це – захоплива історія. Але ми знаємо, якою шаленою популярністю ви користуєтеся у наших жінок. Якщо відверто, багато хто з них хотів би мати від вас дітей. У чому секрет вашого успіху?
– Взагалі я й зараз – чоловік у розквіті сил, а в молодості – поготів. Мало хто знає, що в молодості я був гінекологом…
– Лейтенантом?
– Ні, гінекологом-навідником, а потім – гінекологом-заряджаючим. Бувало, як зарядиш…
– Ну, а як у вас так із лелеками склалося?
– Я не хотів би на цю тему поширюватись, бо пишу книгу мемуарів саме про це. Вона так і називатиметься – «Халіф-лелека». Єдине, що можу казати з цього приводу, – в молодості я був стерхом-лейтенантом далекого плавання та штурманом стерхо-посадкового батальйону. Якось летимо ми зі стерхами: Медведєвим, Дерипаскою, Міллером, Гундяєвим…
– Ваша величносте, а от як у вас усе зладилося з мистецтвом?
– Ну що ж, тепер про це вже можна говорити відкрито. Я був лейтенантом у Німеччині, завклубом.
– Я маю на увазі не роботу, а особисто ваше ставлення до мистецтва [рос. искусства. – Прим. перекл.].
– Ну якщо ви так запитали, то в Німеччині, де я тоді служив лейтенантом, вже можна було знайти спеціальні магазини, де продавалися досить пристойні, різних кольорів, розмірів і навіть електричні штучні [рос. искусственные. – Прим. перекл.]…
– Ваша величносте, я маю на увазі музику, живопис або скульптуру – як із цим склалося?
– Ах, ви про це? В цьому сенсі мені пощастило. Я був музикантом-лейтенантом і навіть зараз можу зіграти на фортепіано «Мурку», і навіть особисто заспівати. І живописом іноді балувався. Якось я просто на бігу намалював кішку, то вона тепер у Третьяковці висить, і її хочуть купити різні світові галереї за десятки мільйонів доларів.
– А скульптура? Кажуть, що зараз дуже популярним в імперії став якутський скульптор, який традиційно виліплює з незвичайного матеріалу символи нового року. Як ви до цього ставитеся?
– Мені дуже дивно, що ви ставите мені це запитання. Адже я сам із цього самого матеріалу виліпив усю імперію, і ви в ній залюбки живете …
Так інтерв’ю тривало дві години, але сам фільм виявився і перемогою, і провалом одночасно. Перемога була в тому, що його показали всі телеканали, а в розширеній версії, з ілюстраціями та невеликими сценками, які розіграли провідні актори, щоб показати молоді роки імператора, він пішов у всі кінотеатри та зібрав рекордні каси. Провал виявився в тому, що фільм так і не зміг принизити богоподібну сутність імператора, і піддані ще з більшою силою захотіли побачити правду. А правда була в тому, що імператор – втілення їхнього бога на їхній землі.