Уперше опубліковано: 13.02.2016
Авторка переклад: Світлана
Тим, хто перебуває всередині події, простіше розібратися з оцінками того, що відбувається, виходячи з особистого досвіду, а сторонній спостерігач оцінює подію, виходячи з більш загальних уявлень, і змушений покладатися на інформацію, яку він отримує опосередковано. Найточніше уявлення він може скласти з прямих заяв сторін, які беруть участь у події безпосередньо, а вже потім – від спостерігачів, які щось бачили або чули на місці. Якщо виходити з цього, то російсько-українська війна виглядає дуже своєрідно.
Терористи заявляють, що вони, як, наприклад, і ІДІЛ, щось там намагаються вибудувати, а поки вони «будують», народ звідти розбігається, а будуються окопи, капоніри, приховані місця зберігання зброї та боєприпасів, будуються штурмові підрозділи та інше. Росія робить скляні очі та розповідає, що вона абсолютно не при справах. Що найсмішніше, тільки сьогодні президент України Порошенко прямо і в обличчя путіну заявив про те, що рф – агресор і воює на території України регулярними військами. Причому особливих доказів саме російського вторгнення та прямої вказівки на це путіна шукати не треба. Путін це сам говорить на камеру.
У результаті лише через два роки агресії Україна на найвищому рівні назвала війну – війною, агресора – агресором, а путіна – тим, хто все це організував. Лише через два роки ми внесли якусь ясність. До цього ми підігрували російській гібридності. З цієї заяви випливає безліч наслідків. Насамперед – зміщення акцентів у всіх договірних процесах. Агресор повинен припинити агресію та вивести війська разом із технікою та озброєнням, і тільки після цього можна щось обговорювати. Без цього – далі положення «припинення вогню» рухатися просто не можна. Це очевидно нам, і ми повинні донести таке становище до всіх наших партнерів прямо та безпосередньо. Тобто вже час називати речі своїми іменами, зокрема – подавати відповідні позови до трибуналу проти путіна, Шойгу та іншої банди.
Враховуючи викладене вище, ми з подивом виявляємо, що ще ніхто до ладу навіть не поставив запитання «Чому путін це робить?», а тим більше – не намагався знайти відповідь на запитання, яке не поставлено. Ось тут ми й вирішили порушити це питання. Причому відповідь має бути простою і зрозумілою. Боязнь власного «Майдану», «збирання земель» та інша нісенітниця не витримують жодної критики. Тим більше нема чого говорити про «права росіян» за межами рф. Очевидно, що в самій рф населення вже перетворено на безправне бидло, з яким чиновники коять натуральне свавілля, а механізми захисту цих прав послідовно демонтовано і на їхньому місці зміцнено корупційно-чиновницьку систему без жодних обмежень.
Очевидно, що будь-яка країна, яка брязкає зброєю, має масу виправдань такої лінії поведінки, але якщо всі ці виправдання звести до найпростішого пояснення, то ним виявиться банальний страх. Хтось боїться агресії сусіда, це найбільш поширений і зрозумілий страх. Але судячи з сусідів рф, їй ніхто не може загрожувати агресією, навіть Китай, який уміє вирішувати питання іншим шляхом. Особливо Китаю вдається вирішувати питання у країнах із дуже високим рівнем корупції, як у рф, наприклад. Значить, страх лежить в іншій площині.
Ми впевнені, що йдеться навіть не про страх втратити владу. Цей страх, звісно ж, присутній, але тільки як слідство, а причина глибша і простіша. Путін боїться того, що він зробив сам і що було метою його життя. Ціль досягнуто, але тільки зараз він зрозумів, якою саме ціною. Мало того, він зрозумів, що скоєне ним нікуди не подінеться і знайде його, його дітей та онуків навіть під землею.
(Далі буде)
“Цей страх, звісно ж, присутній, але тільки як слідство, а причина глибша і простіша”
Следствие – наслідок.