Уперше опубліковано: 04.12.2018
Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Невгамовний імператор»
Із закордонної поїздки він повернувся доволі засмученим. Так, із ним багато хто ще вітався, а деякі – навіть за руку. Арабський шейх, широко посміхаючись, дав «краба» імператору з явно завченою фразою: «Привіт, Васю!» Але все це було не те. Раніше він постійно ловив на собі або захоплені, або запобігливі погляди, і лише мало хто міг собі дозволити ненависть, за яку імператор визнавав зневагу, але ніколи він не ловив на собі глузливих поглядів. Тепер вони були, хоча їхні володарі й намагалися це приховати за напущеною холодністю або за допомогою техніки відведеного погляду, але він відчував це шкірою лисини.
Проте він боявся одного – що вдома він може відчути щось подібне, і тоді все, кінець. Імператор може бути підлим, жорстоким, кривавим, та яким завгодно, а от смішним – ні. Смішний імператор – мертвий імператор. Він про це ніде не читав і ніхто йому цього не говорив, він просто знав, що так воно і є. Тому він не став відтягувати і одразу зібрав нараду, куди викликав усіх основних керівників ключових відомств. Двадцятихвилинну промову про те, як він усіх розмазав, причавив компроматом і прихованими погрозами, він закінчив так:
– Коротше кажучи, він так і не наважився підійти до мене ближче ніж на три метри!
Присутня публіка розділилася на дві категорії. Перша частина на чолі з його прем’єр-міністром уже мирно спала, пускаючи слину, а друга – заворожено слухала і розбудила перших довгими і тривалими оплесками, виконаними стоячи.
Потім встав міністр закордонних справ і став доповідати про безлади у Франції, що так вдало розгорнулися. Присутні зловтішно перешіптувалися, штовхали один одного і в найгостріших місцях намагалися аплодувати. Але імператор слухав непроникно і без емоцій, що присутні зрозуміли як команду зачекати з радістю. І справді, імператор перебив міністра і втомлено сказав:
– Треба допомогти французам, адже ми один народ із ними.
У залі нарад повисла тиша. Коли імператор щось подібне розповідав на адресу України чи Білорусі, всім усе було зрозуміло, а от про французів ніхто такого не очікував. Імператор раптом зрозумів, що мимоволі озвучив свою думку, і вирішив продовжити.
– Це не секрет, і загалом тут немає нічого нового. Ще імператор Олександр І відзначав цю спорідненість і хотів об’єднати нашу імперію і Французьку. Нічого нового. Олександр 3, так той взагалі почав будувати мости в Парижі. І потім, ви в курсі, як там кафе називають?
Публіка мовчала, адже забігати попереду імператора могло, що називається, вилізти боком, бо ніхто не міг напевне зрозуміти, куди, а головне – навіщо він хилить. І справді, краще було помовчати й дочекатися, поки він сам відповість на своє запитання.
– Бістро. Так там називаються кафе. Але ж не це головне. Південні області взагалі було заселено нашими предками, тому це там відбилося навіть на назвах великих міст.
Це був удар нижче пояса. Якщо про історію назви «бістро» деякі мали уявлення, то місто з якоюсь споконвічною назвою нікому на думку не спадало абсолютно. Імператор побачив розгубленість на обличчях підданих і, відкинувшись на троні, повчальним тоном заявив:
– Велике портове місто на півдні Франції вже здавна називається Моксель, щоправда, з наголосом на останньому складі, а як вам усім відомо, європейці саме так називали нашу імперію за часів до правління імператора Петра Першого.
Присутні натурально впали в каталепсію і ніяк не могли зрозуміти, про що повелитель узагалі розповідає і чи не відлетіла від нього зозуля в далекі теплі краї. Справді, у багатьох там були припасено вілли в районі Ніцци, Антіба, а у зовсім деяких — у Монте-Карло, але от щоб там десь був Моксель – ніхто навіть не чув. Ситуацію врятував міністр закордонних справ. Залишки його мозку працювали стрімко, підштовхувані білим заповітним порошком.
– Панове, Імператор має на увазі місто, яке з часом трохи змінило фонетичне звучання і тепер вимовляється як Марсель, хоча спочатку воно називалося саме так, як щойно зволив зауважити його величність. Ті, хто стикався з вимовою французьких слів, знає, що половина літер не вимовляється, а інша – хоч і вимовляється, але має мало спільного з тим, що написано. Тому назва дещо змінилася, проте загалом – звучить приблизно так, як і раніше.
Ба більше, імператор просто не вважає за потрібне зійти до докладних пояснень нашої спорідненості, але я можу вам навести ще одну спільну рису, яка пов’язує нас і французів, – революцію. Про нашу революцію всі знають досить добре, а ось про французьку – навряд. Так от, гімном тієї революції, а тепер – і гімном Франції стала пісня «Марсельєза». Назва походить від того самого міста Марсель, або Моксель…
Імператор уже заспокоївся і задрімав. Сни були тривожними та уривчастими, втім, як і весь останній час. Ось йому наснилося, що два величезні українські спецназівці викрутили йому руки, і він стоїть перед їхнім командиром, який димить величезною люлькою і чомусь разюче схожий на Богдана Ступку. Той мружиться на нього крізь дим і питає:
– В Україну чи на Україну?
Імператор щосили кричить ворогові:
– На Україну! На Україну…
– Добре! [в оригіналі це слово було українською мовою. – Прим. перекл.] – усміхається командир. – Я думав, куди тебе відправляти: в органи чи на органи…
Потім цей неприємний сон обірвався, і ось він сидить через столик від білобрисого Трампа і каже йому:
– Дональде, мені приснився дивний сон. Начебто я у Вашингтоні й підходжу до величезної будівлі з куполом, а на ній написано «Конгрес Сполучених Штатів Росії». Це – лише сон, але все ж таки…
– Знаєш, Володимире, мені теж сьогодні приснився дивний сон. Ось я на Красній площі, а потім – заходжу всередину Кремля та підходжу до величезної будівлі, і на ній теж величезний напис. Розумієш, Володимире, просто величезний, такий величезний, що навіть…
– А що ж на ньому написано, Дональде?
– Та біс його знає! Я не вмію читати українською…