Уперше опубліковано: 02.10.2022
Авторка перекладу: Світлана
ЕКСКУРС У ДАВНЮ ІСТОРІЮ
Іноді якісь історичні епізоди, одного разу вивернуті навиворіт в одному конкретному місці, згодом стають канонізованими, і неосвічена публіка тягає їх, як Бобик – ганчірку. Зрозуміло, що в частині невігластва федерація – попереду всієї планети, а якщо йдеться про історичне невігластво, то ця публіка являє собою його еталонне дно. Справді, невігластво можна пробачити в країнах, де важко з доступом до інтернету і доводиться читати те, що написано в книжках. Але коли населення величезної країни ігнорує кілотонни історичних даних, що прямо показують безглуздість їхніх версій історії, то це вже – особливий випадок.
Тим більше що їм достовірно відомо про те, скільки разів у їхній країні переписувалася історія за останні сто років. Одного цього вже достатньо для того, щоб вийти на першоджерела або порівняти свою «історію» з тим, що нею вважається в решті світу. Але ніхто цього там не робить і робити не збирається, і тому в мережі з’являються такі перли:
Попри всю свою непоказність, це можна вважати еталоном історичного невігластва або невіглаством у кубі. Адже якщо тільки злегка відійти вбік від їхніх лубкових історій, то ця фраза виявиться не просто помилковою, а й ганебною. Насправді, погодившись із тим, що москву вони спалили самі, пацієнт ставить під питання теорію про «перемогу у битві під Бородіном». Адже якщо у вас там утворилася перемога, то чому ви тоді драпанули в бік москви? Переможці ж цього не роблять. Ну й потім, треба згадати, що москву спалили за наказом генерал-губернатора Растопчина. Але найцікавіше тут навіть не це, а те, що до москви звезли тисячі поранених із тієї самої битви, і більша їх частина згоріла в пожежах.
Ну, а далі – ще цікавіше. Казка їхніх «істориків» закінчилася тим, що з-під Бородіна їхня армія відступила на вигідніші позиції в режимі акту доброї волі. Але на цьому оповідь обривається, бо ця сама армія не зайняла оборону на околицях москви і не вела вуличних боїв у місті. І ось тут виникає цікаве запитання, відповіді на яке «історики» так і не дали. На які саме рубежі відступила їхня армія? Де вона стала і як збиралася діяти далі?
Насправді відповідь на це запитання прямо стосується наведеної вище фрази про Париж. А вона досить проста. Армію було розбито повністю, і вона втратила управління. Залишки армії розбіглися навколишніми поселеннями або одразу, або транзитом через москву, де віддалися улюбленій, скрєпній і високодуховній справі – мародерству. Нічого, що це було місто, яке вони мали захищати, – це «рояля не грало». Вони відчули, що відкрилося вікно можливостей, коли в короткому проміжку часу можна безкарно ґвалтувати, катувати, вбивати і, звісно ж, грабувати. Зрозуміло, що пральних машинок і трусів тоді ще не було, але все ж таки грабувати було що. Причому досвідчені військові грабували багатіїв, які втікали з міста, а у кого такого досвіду не було, грабували житла заможних москвичів. Але через те що найцінніше ті винесли самі, то саме пограбування обозів давало набагато більший вихлоп для джентльменів удачі, які ще вчора були армією під Бородіном. Нічого нового, чи не так? Зараз ми бачимо точнісінько ту ж саму поведінку тієї ж самої армії. Минуло понад двісті років, але мародери, ґвалтівники та вбивці пройшли свою реінкарнацію і замість олександрівської втілилися в путінську армію. Але це ще не все.
(Далі буде)