Сам Наполеон виділяв перемогу при Маренго окремо як щось таке, у що втрутилися вищі сили. Правда ж, нам це щось нагадує? Ну, а хто чув про перемогу російських військ приблизно в той самий час, коли проходила битва при Маренго, але трохи північніше – при Меріндорфі? Ніхто? Серйозно? І справді, не було такої битви, і Меріндорфа ніякого немає, а цієї перемоги так само немає, як і Куликовської битви та яскравої перемоги князя Дмитра, проте це не завадило списати нею всі підручники історії за поребриком. І якщо комусь може здатися, що це – давні справи і могли допустити ненавмисну помилку, то в такому разі можна згадати про 28 панфіловців, які знищили під Москвою 50 «Абрамсів» та 101,5 «Хаймарсів». Це вже не така давня історія, але її висмоктали точнісінько з того самого пальця.

Два ордени – Саші Невського і Міші Кутузова – ми щойно пройшли, але залишити за бортом орден Паші Нахімова було б просто негарно. Адже ним федерасти досі нагороджують своїх «флотоводців», і слід зауважити – цілком заслужено. Причому тут справді можна говорити про скрєпу, бо алгоритм цього ордена таки працює. Цей орден засновано на честь подвигу флотоводця Нахімова, який увійшов в історію своїм несамовитим і нестерпним подвигом. Побачивши флот ворога, він зробив те, чого ніхто до нього взагалі не робив, – взяв і начисто втопив свій флот у бухті Севастополя. Сталося це в середині 19-го століття, і адмірал Нахімов просто не міг знати досвіду полководця Жукова і тому дозволив екіпажам залишити кораблі до їх затоплення. Георгій Костянтинович ніколи собі такого б не дозволив.

Цю дикість противник описує як подвиг і справді цим пишається. При цьому він розповідає, що героїзм полягав у тому, щоб не вступати в бій з більш досконалими кораблями противника, а втопивши свої кораблі в бухті, він перешкодив входу до неї флоту противника. З таким самим успіхом він міг би наказати матросам зробити собі харакірі так, щоб їхні трупи утворили стіну, через яку ворог не зміг би пройти. Але ми пам’ятаємо, що наших предків не бентежили ні кількість противника, ні його потужніше оснащення, і на своїх легких «чайках» вони не те що оборонялися від величезних турецьких кораблів, а й атакували їх прямо в базі, і цілком успішно. Нахімов же – геройськи втопив весь свій флот, за що його й зробили іконою їхнього військово-морського мистецтва.

«Подвиг» став працювати як скрєпа і в російсько-японській війні, де царський флот показав себе гідним спадкоємцем Нахімова. Найяскравішим епізодом тієї війни вважається затоплення крейсера «Варяг». Те, що японці розгромили решту флоту в морі, – інша річ, а ось взяти і втопити корабель власноруч – хіба ж це не подвиг? Щоправда, втопили його не по-нахімовськи, бо японці його підняли і навіть використовували як навчальне судно, але факт затоплення було зведено в подвиг, і таким він залишається досі.

Не дивно, що в Першій світовій війні царський флот виявився гідним спадкоємцем героїв. Він не виходив зі своїх баз і чекав на флот противника, щоб у потрібний момент красиво і скрєпно втопитися. Але, як на те лихо, флот противника так і не з’явився. Зате під час Другої світової все набуло нових барв. Там флот таки зміг провести дві блискучі військово-морські операції – втечу з бази БФ у Таллінні та втечу з бази ЧФ у Севастополі. Як нескладно здогадатися, ці дві дивовижні флотоводчі операції теж назвали «подвигом». Так, флот не втопили, це – правда, і тут є розбіжності з нахімовськими принципами, зате – дотримано традицію Першої світової війни. Цю втечу було виконано за повної відсутності флоту противника. Ні на Балтиці, ні в Чорному морі кораблі Крігсмаріне так і не з’явилися. Тож подвиг – очевидний.

І ось уже в наші дні з допомогою ЗСУ їхній флот повертається до свого коріння. Принаймні, те, як вони висвітлюють події війни, свідчить саме про це. Так, вони розповідають, що їхній флагман чорноморського флоту «москва» вони втопили самі, мовляв, качка-болячка і таке інше, а не ракети ЗСУ. Ми знаємо, як воно було, і знаємо, як було у всіх інших випадках, але своїм вони розповідають, що крейсер повторив подвиг Нахімова. Ну що ж, їм залишилося повторити його повністю, як це заповів великий адмірал.

А ми їм можемо запропонувати ще один орден військової звитяги – імені прутіна. Його виготовлення слід замовити відомому якутському скульптору, і можна не сумніватися, що він не підкачає. Він і форму потрібну надасть, і матеріал використовує добірний. Зараз – саме час.

4 коментар до “Ордени, медалі та скрєпи (Частина 5)”
  1. “Не дивно, що в Першій світовій війні царський флот виявився гідним спадкоємцем героїв. Він не виходив зі своїх баз і чекав на флот противника, щоб у потрібний момент красиво і скрєпно втопитися. Але, як на те лихо, флот противника так і не з’явився.”-з’явився. Один німецький крейсер ганяв весь чорноморський флот РІ.

  2. “втопивши свої кораблі в бухті, він перешкодив входу до неї флоту противника” — з точки зору військової науки це така сама засіка, тільки на воді. Припустимо, що кораблі союзників спробували би ввійти в бухту і напоролися на щогли затоплених кораблів. Непорушні мішені для берегових батарей. Не вдалося

Коментарі закриті.