Ордени, медалі та скрєпи (Частина 4)

Цю деталь треба знати для того, щоб ясною стала вся тогочасна картина. Як це зазвичай буває у росіян, князь Дмитро вкрав (рос.«скрысил». – Прим. перекл.) частину данини, що й було виявлено в Орді. До москви вирушила делегація з широкими повноваженнями. Якби все було як завжди, Дмитро зустрів би ханських послів за стінами москви, спішившись і схиливши голову, а в руках – тримав би батіг, щоб у разі ханового невдоволення його випороли не на очах городян.

Після цього він пішки супроводжував би делегацію до своїх палат, де старший член делегації займав місце князя за столом, а князь розташовувався біля його ніг. А після столу посланець займав місце князя у спальні, і князь зобов’язаний був надати йому на вибір «для обігріву» свою дружину та дочок. Посланець же міг вибрати як одну з них, так і всіх одразу, хоча йому могла сподобатися будь-яка інша дівчина чи жінка, окрім родини князя, і її б йому доставили в той же час.

Але того разу все пішло не так. Князь дізнався про те, що делегація їде не для того, щоб відшмагати його самого, дружину та дочок, а здерти з нього шкуру, бо засмутив він хана не на жарт. Ну а ті, хто чув про те, що буває зі «щурами» (рос. «крысами». – Прим. перекл.) у в’язниці чи на зоні, мають уявлення про те, як обурився хан. Діма, не довго думаючи, змився подалі від москви за болота в глухі ліси, звідки почав слати слізні послання про те, що його неправильно зрозуміли і що він любить хана нестерпно і ніяк не хотів того образити.

Словом, розжалити вдалося лише після того, як Діма пообіцяв викотити недоїмку плюс штраф. Посланці дали «добро», і князь швидко здер з населення ще три шкури, і так інцидент було вичерпано. Ось це і є суть «Куликовської битви». Ну, а субмарину назвали на честь «щура» Діми не випадково. Можна тільки уявити, скільки там «скрисили» під час її будівництва. Без цього там взагалі нічого не будується, а коли процес закрито грифами таємності, то тут можна не сумніватися в тому, що в міру будівництва човна десь за тисячі кілометрів неодмінно зводитимуться кілька палаців. Тож тут наступність пряма та безумовна.

Але є ще один кумедний момент, який знайшов своє відображення в наші дні. Якщо хтось пам’ятає канонічний опис «Куликовки», то, крім яскраво розписаного бою Пересвєта і Челубея, чого не було, як і всієї битви, там був ще один цікавий момент. Начебто хід битви вирішив «засадний полк», захований Дмитром у тилу. І ось зараз у їхніх новинах описується будівництво «засічної межі» («засечной черты») в Бєлгородській області, такого собі комплексу оборонних споруд. «Засічна межа» аж надто нагадує «засадний полк», чи не так? Ну, і як заведено, «скрисили» там теж неабияк, куди ж без цього? Якщо натуральний щур став стовпом їхньої історії, то саме явище повторюватиметься «из рода в роды», як писав Пушкін.

І якщо вже довелося згадати «засадний полк», то тут на думку спадає найнеймовірніша вікторія Наполеона Бонапарта, відома як битва при Маренго. Ми не будемо описувати її хід, а просто зауважимо, що тут розкрився фарт Наполеона і низка дуже дивних обставин, що привели до дивної перемоги тоді ще першого консула. А перелом у битві, який і привів до перемоги, забезпечила дивізія генерала Дезе, яка виконувала інші завдання далеко від місця битви, та, почувши канонаду, він повів свою дивізію до місця битви. Вже майже розбита французька армія, отримавши таке несподіване підкріплення, перегрупувалася й розбила австрійців. До речі, сам генерал Дезе загинув практично в момент вступу дивізії в бій, і тому лавровий вінець ліг на голову Наполеона.

(Далі буде)