Ордени, медалі та скрєпи (Частина 3)

А їхній епос якраз і складається зі стрижня фактів і подій, які ніколи не існували, та обрамлюється чимось вивернутим навиворіт. Найбільш розгонистою в плані масштабу і повністю вигаданою подією була й залишається «Куликовська битва». Цю дикість давно й остаточно спростовано письмовими джерелами як європейського, так і заліського походження, але цю маячню все одно не викинули з їхньої офіційної історії, бо якщо взяти й почати викидати звідти всі фейки, то що залишиться?

Виявиться, що це буде опис того, як стадом правили збоченці, сифілітики та шизофреніки. А де краса, де ікебана? Тому «Куликовська битва» і зараз колоситься на історичній ниві федерастів, а дітям досі розповідають про те, як Дмитро Донськой наказав спалити мости в тилу і сказав: «Велика росія, а відступати нема куди. Позаду москва!» – і все його військо кинулося рубати «татаро-монголів» з криками «За батьківщину, за Сталіна!».

Словом, цей сумний анекдот уже давно описали і спростували, і ми про нього не згадували хоча б тому, що не раз і докладно торкалися цієї теми, але зараз у цьому є особливий резон. Згідно з цією казкою, війська Дімона на одному полі вбили понад 200 тисяч «татаро-монголів». До речі, нікому не спадало на думку, чому вони вигадали такий термін для умовного противника? Тут ми не торкатимемося цього питання, але якщо в когось буде час і натхнення, то це дослідження принесе масу задоволення і безумовно – потішить.

Так от, на сьогодні втрати противника за рік склали приблизно 150 тисяч голів убитими. Це – із застосуванням авіації, артилерії, кулеметів та іншого, але все одно до приблизно 220 тисяч у казці – далекувато буде. А тепер знаючи, як виглядає поле бою під Вугледаром чи Бахмутом, просто уявімо, що за один день там було вбито та покладено 200 тисяч трупів і які наслідки це мало б. Але як відомо, там не знайдено ні списа, ні стріли, або, як казав класик, «ні зайчика, ні мишки».

Але актуальність тут і з інших причин. Очевидно, що мотиви цієї казки програються не тільки в історичних п’єсах, а й у якихось реальних моментах. Так, один зі своїх атомних підводних човнів-ракетоносців противник назвав «Дмітрій Донской». Дуже символічна назва з огляду на те, що насправді прикривала легенда про «Куликовську битву». Двома словами все виглядало так. 

Князь Дмитро, як і всі московські князі, отримували ярлик на князювання в Орді. У нинішній термінології кандидата на посаду князя затверджував хан, і саме він був джерелом легітимності князя. Звідси випливає і основний функціонал такого князя, чи то Дмитра, чи Олександра Невського. Для Орди він мав забезпечити кілька умов. Головне – зібрати і доставити в Орду належну данину. Тобто шкуру з місцевого населення здирали не ординці, а власні митарі, яких називали князями.

І як це зараз не виглядає дивно, але тоді використовувалися приблизно ті самі методи, що демонструє путін. Тоді нестачу срібла, золота чи чогось зі списку данини князь міг компенсувати «живим товаром», тобто передати компенсацію людьми, які йшли як товар – рабами. І ось ті казки про те, що татари викрадали в рабство, – маячня. Вони приймали данину рабами, яку збирали такі ось Дмитри. А зараз путін закидає м’ясом фронт, компенсуючи відставання в якості та кількості зброї. Тож «Баби ще народять» – одна з їхніх скрєп, яка нікуди не поділася ще з тих давніх часів.

(Далі буде)